В ужгородському кінотеатрі “5 елемент” відбувся авторський показ і обговорення двох документальних стрічок закарпатського режисера В’ячеслава Бігуна “Серце матері Гонгадзе” і “Сильні духом”. На прем’єрі був і головний герой другого фільму .Юрій Яценко, колишній український політв’язень, якому вдалося вирватися з російського ув’язнення.
Обидва фільми-інтерв’ю мають чимало спільного, адже оповідають про долю конкретної людини на фоні масштабних геополітичних катаклізмів. Фантастична операторська робота (працювала ціла команда фахівців), різні види монтажу. Багато чого побудовано на вмінні головного автора розговорити своїх героїв, примусити їх заново переживати перед камерою події власного минулого. В.Бігунові вдалося сформувати величезну команду професіоналів, продюсерів, усіх небайдужих, без кого би фільми просто не було створено.
“Серце матері Гонгадзе” – історія української жінки від її дитинства до смерті 30 листопада 2013 р. Зйомки велися у Львові, Києві, Тбілісі, грузинських містечках, Страсбурзі. Головна героїня у постійному русі. Крім неї, задіяно зо два десятки її близьких і знайомих. Ідеться про змішаний шлюб української лікарки і грузинського архітектора, народження і виховання сина Георгія, смерть батька уже в часи незалежності, втечу вдови і сина від тодішніх грузинських усобиць до України, потрапляння тут у ще драматичнішу політичну м’ясорубку. Георгій став свідомо принесеною кимсь жертвою, розмінною фігурою у великій грі. Захисною реакцією матері стало категоричне заперечення того, що знайдене у Таращанському лісі обезголовлене тіло – це останки її сина, хоча експертизи з великою вірогідністю підтверджували офіційну версію. Цікавий штрих – щорічне добровільне обстеження жінки у психдиспансері з метою документування своє адекватності. Фільм вийшов напруженим психологічним тріллером, багато в чому алегоричним. Він підіймається до рівня кіно-притчі на кшталт “Покаяння” Т.Абуладзе. Наскрізною стала тема року, якоїсь ірраціональної містерії, що півстоліття висіла над цією українсько-грузинською родиною.
“Сильні духом” – унікальна спроба візуалізації документальної історії, щодо якої немає практично ніяких зображальних матеріалів. Тому весь фільм побудовано на чергуванні двох “картинок”. З одного боку, це крупний план обличчя героя-оповідача, який відтворює пережите ним. З іншого – графічні ескізи-реконструкції, що частково нагадують комікси, частково – зарисовки із судових засідань, де заборонено зйомки. Завдяки цій анімації О.Педоса драматична історія максимально ожила, набула зримої форми.
Юрій разом зі своїм партнером Богданом у травні 2014 р. поїхав у комерційних справах до Курська (домовлятися про реалізацію там партії товарів з Європи). Проте чи не зразу після поселення в готелі хлопців забрано до поліції, а відтак до ФСБ, де їх стали вербувати, аби використати у гібридній агресії, що саме тоді розгорталася проти України. Усе чинилося нахрапом, не надто продумано. Хлопців не ізолювали, а кинули у загальні камери до російських кримінальників. Від них в’язням вдалося отримати мобільний телефон і повідомити про свою долю українським товаришам. Але й після цього ходіння по муках тривало близько року. Історія містить численні фізичні і моральні тортури, каліцтва (різання вен) з метою потрапити до тюремної лікарні, в’язничні бунти, імітації відпускання на волю з подальшими поверненнями до камери тощо. Будучи студентом-правником, Володимир надавав юридичну допомогу співкамерникам, чим забезпечив собі їхні симпатії. 23 хвилини фільму – тільки про початок цієї історії. Не виключено, що буде до знято наступні частини. Також Юрій пише книжку про пережите, є радником у Міністерстві закордонних справ з питань повернення наших політв’язнів з Росії.
Фільми справляють дуже сильне враження. Показ сучасної історії через долю її конкретного учасника зроблено максимально вдумливо і водночас видовищно, з урахуванням психології сучасного глядача.
