Легенду оприлюднили в мережі.
Історію про закарпатське Солотвино та його демона опублікували на сайті “Кolyba”.
Багато століть тому, коли почали сіль у Солотвині добувати, проживав тут один солекоп. Приїхав здалеку заробляти на щоденний хліб важкою роботою. А був дуже бідний, не мав і хати. Подумав собі, що буде він жити під землею в шахті та весь час, не піднімаючись на землю, сіль добувати, щоб заробити грошей на хату.
Багато часу перебув у шахті спокійно, хоч і лякали його робітники, ніби там демони живуть.
Та одної ночі, коли не спав, а рубав сіль, подумав собі за роботою:
— О, демоне, демоне! Скільки говорять люди, що тут живеш і велику силу маєш! То з’явися й допоможи мені сіль добувати.
Подумав і рубає сіль далі.
Десь коло півночі змучився за роботою та й придрімав. Але очунявся і не кидав роботи, помалу розбивав велику брилу на менші. І проговорив:
— Демоне, демоне! Допоможи мені сіль рубати!
Нараз лиш чує він страшний грім. І бачить — перед ним розкрилася соляна скеля, з неї вийшов демон. Закричав демон громовим голосом:
— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?
Бідний робітник перелякався, що кінець його життю, і не знав, що й сказати. То демон гучно запитав знову:
— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?
Упав солекоп на коліна, благає:
— Не хочу я від тебе нічого, тільки життя мені лиши!
На це демон розсердився і закричав утретє, а так страшно, що соляні скелі потріскалися,
— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?
«Буде як буде,— подумав собі робітник,— все одно раз доведеться помирати». І мовив:
— Поможи мені рубати сіль!
— Щастя твоє, що ти сказав,— прогримів демон.—
Інакше був би тобі кінець. А тепер іди спати, я допоможу
тобі. Лише заробітком по-братськи ділитися будемо.
Солекоп пішов, але від страху довго не міг заснути і слухав, як демон рубає скелі. А над ранок заснув.
Пробудили його робітники, що прийшли на роботу. Як устав, побачив гору нарубаної солі.
Що трапилося з ним — не сказав нікому.
Виплатили біднякові за сіль 320 срібних і 5 крейцерів. Дуже втішився він: тепер буде за що хату купити. Але подумав, що треба і з демоном поділитися.
Вночі пішов до шахти з грішми.
Раз лиш з’явився демон. Почали ділитися, присівши на дошку над великою ямою. Поділились, а останній крейцер не розділити. І каже солекоп: — Я й так не заслужив цих грошей, бо сіль рубав ти!
Бери собі цілий крейцер.
— Щастя маєш, що ти мені присудив його!—відповів
на те демон.— Бо пропав би ти інакше навіки.
І віддав усі гроші бідному солекопові. Купив собі хату бідняк і вже не був бідняком. Ще й сьогодні видно, де розкололася скеля від голосу демона шахти.
