Закарпатська сорочка є досить рідкісною, пише Depo.Закарпаття. Справа в тому, що сорочки, які купують самі ж закарпатці, дублюються і у Києві, і у Дніпропетровську, тому що усі виробляються на Львівщині, – кажуть фахівці. А от автентична закарпатська – унікальна та рідкісна.
Вишивка на Закарпаття має багату історію та різнобарвні результати. Тільки у фондовій колекції обласного музею народної архітектури і побуту налічується понад шість тисяч елементів одягу та одягової вишивки.
Спочатку на Закарпатті вишивали здебільшого серветки та скатертини. Згодом почала набирати обертів й вишиванка. Закарпатська вишивка дуже різнобарвна та густа – традиційними тут були більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою “улюблену” гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним – при цьому один колір обов’язково виділявся. Найпоширеніші техніки: низинка, кучерявий стіб, пряма та коса гладь. Основні фігури – ромб, який прикрашався іншими елементами – і так звані кривульки (зиґзаґ). Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми, а вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви.
Сьогодні традиції вишивки на Закарпатті найбільше збереглися у Рахівському районі, де більшість населення складають гуцули. Тут вишивка ще й зараз є невід’ємним елементом побуту кожної родини. Напевно, це єдиний закарпатський регіон, в якому ще досі носять вишиваний народний стрій. Одягають його на свята та щонеділі в церкву. Вишивка на Рахівщині вирізняється орнаментом, який складається з геометричних фігур різної складності. В їхній основі, як правило, знаходиться ромб чи півромб.
На Берегівщині, яку населяють переважно етнічні угорці, в повному обсязі використовуються традиційні угорські орнаменти і кольорові поєднання – бордового, червоного, темно-синього кольорів на білому фоні, рідше – жовтого з чорним та фіолетового. Типовим для Берегівського району є рослинний орнамент.
На Мукачівщині зустрічаються як рослинні, так і геометричні орнаменти. Також можна побачити геометричні орнаменти чи власне “мінти” (від угор. minta – взірець, приклад) із вкрапленням рослинних елементів. Мінтою називають орнамент не тільки на Мукачівщині, але й на Ужгородщині, Берегівщині та в інших куточках, де проживають етнічні угорці.
Вишивка Ужгородського району, та, зрештою, й Перечинського, і частини Великоберезнянського зазнала впливу угорських та словацьких мотивів, особливо, що стосується кольорової палітри. Для угорської вишивки з цієї території типовим є поєднання червоно-жовтих, червоно-чорних, рожевих та зелених кольорів.
Для словацької вишивки характерні монохромні чорні, червоні, темно-сині, блакитні орнаменти та поєднання червоного з синім, червоного з чорним, червоного з зеленим, жовтого з зеленим, рідше жовтого з жовтогарячим чи фіолетовим.
Аби відродити на Закарпатті народні вишивальні традиції, на основі фондової колекції обласного музею свого часу ініціювали своєрідний “рух”: організовано навчання, під час яких можна було дізнатися про закарпатську вишивку і “зібрати” собі сорочку так, як уе робили предки. Тоді ініціатори справедливо зазначали, що краще одягнути сорочку, яку ти вишив своїми руками, яка несе добру енергетику.
Майстриня, котра проводила заняття, Тетяна Когутич свого часу жила в Києві і відзначила, що автентичні речі у столиці зараз є модними, але жодного разу не бачила там народний стрій з Закарпаття.
Вишивка уже стала певним брендом. Популярним і, певною мірою, “попсовим”. Але безумовно – дуже красивим. Аби не бути такими “як усі” у вишиваному русі, сьогодні є всі можливості: навчитися вишивати, дізнатися про особливості барвистого одягу пращурів і замовити у майстринь, дослідити неймовірні символи і значення малюнків. Усе це дозволяє створити сорочку, яка, крім національної ідентифікації, нестиме ще й свою, особисту, визначеність.
