Зустріла давню знайому. Вона щиро попросила написати нарис про хорошу людину: районного лікаря, хірурга вищої категорії Василя Бесагу, який працює у Виноградівській районній лікарні. Її недавно прооперував. Вже повністю одужала, повернулася до роботи. Але щиро вдячна цій людині за відновлення сили та повернуте їй здоров’я.
У своєму житті хірург Василь Бесага не хотів би змінити нічого. Робота завжди приносила йому натхнення, радість, задоволення. Народився 29 березня 1958 року у мальовничому селі Доробратові на Іршавщині. Потім була школа. Захоплення малюванням. «Учнівський куток» завжди оформлявся його руками. А ще з глини та пластиліну для кабінету зоології ліпив дивовижні фігурки тварин. По біології засушував гербарії цілющих трав і рослин, листочків дерев. Виготовляв наглядні посібники та плакати з геометрії, брав участь у змаганнях КВК, співав в учнівському хорі. Незабутнє враження у нього залишилося від поїздки школярів у Ленінград. Там побачив полярне сяйво і білі ночі.
Теплі спогади гріють душу, коли згадує бабусю Марію та маминого брата Михайла Бізілю. В Ужгороді він заснував обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології. У Києві захистив дисертацію по пухлинних захворюваннях головного мозку. Тривалий час працював асистентом, доцентом, а далі завідуючим кафедрою госпітальної хірургії медичного факультету УжДУ. Він частенько приїжджав у рідне село до старенької матусі. Василько був його улюбленим племінником. І досі Василь Васильович пам’ятає, як колись погладив його по голівці і додав: «Щоби чогось у житті досягти, треба постійно вчитись». Для хлопчика ж залишився зразком людяності, доброзичливого ставлення до людей, готовності уважно вислухати свого співрозмовника, ніколи не відвертатися від того, хто опинився в скруті або потрапив у біду.
У випускному класі юнак вирішив стати лікарем. Успішно склав вступні на медичному факультеті УжДУ. Наполегливо і старанно вчився, мав підвищену стипендію. На 6-му курсі одружився. По розподілу молоде подружжя медиків Бесаг поїхало на Волинь. Тут пройшли інтернатуру і пропрацювали у Володимир-Волинській лікарні 3 роки. Тут народився синок Михайлик. Рік читав курс хірургії у Хустському медучилищі. У червні 1988-го Бесаги переїхали до Виноградова.
Лікарем-хірургом пропрацював 10 років. У березні 1998-го очолив хірургічне відділення райлікарні. Сформував дієздатний колектив. Пишається тим, що працює з професіоналами високої проби Ігорем Поповичем, Володимиром Фантичем, старанними у роботі Олівером Сіладі, Іваном Іляшем, Володимиром Палінкашем. Підростає гідна зміна молодих хірургів. Це Олександр Мілюков, Михайло Бесага, Олег Чайківський та єдина в чоловічому підрозділі медиків-хірургів жінка Магдалина Сверенко.
До своїх обов’язків дуже сумлінно ставляться старша медсестра відділення Наталія Верон та операційного блоку Вікторія Белкіна, постова – Ганна Данило, операційні медсестри Анастасія Кіс, Марія Рацин, Вікторія Манойленко, процедурні, перев’язочні та маніпуляційні – Людмила Ходченкова, Любов Пригара, Діана Попович, Оксана Морозанич. За чистоту відділення, стерильність палат та операційного блоку належно дбають молодші медичні сестри – Світлана Роспопа, Марія Сидор, Наталія Зихор, Тетяна Ливдар. На роботу з навколишніх сіл позмінно добираються палатні сестри Тетяна Обербіхлер та Вікторія Попрозман з Підвиноградова, Ганна Тимко та Надія Квак з Великих Ком’ят.
З дружиною Ганною Василівною в парі — 36-ий рік. Працює вона лікарем функціональної діагностики.
Добре обізнана з сучасними досягненнями медицини. З грудні 2002-го її чоловік В.В. Бесага успішно оперує хворих на новому лапароскопічному апараті з моніторингом. Його пацієнтами були навіть хворі з Ізраїлю, Італії та сусідніх з нами держав. Хворі знали, якщо їхнє лікування береться Василь Бесага, хвороба неодмінно відступить і все буде добре. Як батько, тішиться успіхами своїх дітей Михайла та Богданки. У дочки підростає двоє діток: непосида першокласник Ярославчик та чотирирічна Крістінка.
Приємна подія сталася цими днями у хірурга Василя Бесаги: йому виповнилося 60.
Щиро бажаємо, щоб ще довго серцем залишався молодим. Руки його не знали спочинку. Від душі йшла доброта, мудрість, співчуття і любов до хворих, яким допоможе обігнати час випробувань, подолати недуг, бо найцінніший дар Всевишнього – життя кожного хворого. І його завжди слід берегти.
Марія Конкіна, громадський кореспондент “Новин Виноградівщни”
