9 лютого на фасаді закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Братів Шерегіїв в Ужгороді встановили вивіску «мала сцена». Сталася, так би мовити, її ідентифікація, оскільки діє в театрі вже із 2016 року. Її палким прихильникам давно відомий вхід на «малу сцену» (не з набережної, а з боку вулиці Л. Толстого), а от нечасті відвідувачі нерідко ставали шукачами.
Ініціативу в свої руки взяли актори – режисери. Вчора вивіску зробили й пофарбували, а сьогодні із хлопавками відкрили. Це радує, бо за останні тиждень – два рази «мала сцена» активно заявила про себе. Все більше людей бажають потрапити на вистави, де кількість місць обмежена і квитки розкуповують за кілька днів до показу. До прикладу, 10 і 20 лютого на прохання глядача гратимуть знову трагікомічний абсурд за п’єсою Карла Ветлінгера «Чи знаєте ви чумацький шлях?» «Краще залишайся мертвим».
Поки в репертуарі «малої сцени» три вистави – окрім згаданої, французька трагікомедія «Круті віражі» сучасного автора Еріка Ассу та Лео Е.Манна «Спадкоємець», яку назвали творчим проектом акторів, і із прем’єри якої свого часу стартувала «мала сцена». Режисер-постановник всіх трьох – заслужений артист України Михайло Фіщенко, сценографія Віри Степчук. У згаданих виставах грають заслужений артист України Степан Барабаш, Олександр Мавріц, подружжя Рудольфа та Олесі Дзуринців, Жанна Баранович, Моніка Палфі, Дар»я Горшкова, Роман Жогін, Дмитро Сньозик, Микола Слов’янин.
Наразі працюють над постановкою четвертої, але секретів поки не розкривають. «Дуже важливо зараз, щоб «мала сцена» запрацювала. Бо коли починали, то корифеї театру казали, мовляв, нащо це все?! Якби ми поставили одну виставу й закинули цю справу, то ніхто б не підтримав ідею, – розповідає нам М. Фіщенко. – В ідеалі потрібно довести репертуар до 12 вистав, щоб спокійно кожного тижня грати й не повторюватися. Для цього потрібна допомога – режисерський штат. Бо я не хочу, щоб це була ілюстрація тільки моїх режисерських робіт. Чим більше підходів, чим більше поглядів, тим глядачу буде цікавіше». Нині ставку зробили не на розважальні вистави, а такі, які б несли якесь емоційний й психологічний заряд, залишали по собі післясмак. В ідеалі – глядач покинув залу й почав думати.
В цьому якраз й переваги «малої сцени» над «великою». «Тут інші подачі, інші прийоми, інша виразність. Тут не обдуриш, глядач бачить краплі поту. Головне, що з’являється відчуття, ніби глядач задіяний у виставі», – додає режисер. Тим паче, що у виставі грають переважно два-три актори. Актор Степан Барабаш додає: «Одне, коли ти граєш в оркестрі, і випадково в якусь ноту не втрапиш, то ніхто не помітить. А коли ти сам-на-сам із глядачем, то «шара» не проходить».
Фоторепортаж Оксани Штефаньо
