17 лютого Закарпатський обласний театр драми та комедії вперше заявить на право існування у столиці Карпатської України – місті Хуст – прем’єрною виставою “Наталка Полтавка”. П’єса, хоч і написана 200 років тому, проте весь цей період не сходить зі сцен як народних аматорських колективів, так і професійних академічних театрів. У чому ж секрет успіху? Традиція і символіка. “Наталка Полтавка” має на меті, передусім, просвітницьку й естетичну місію. П’єса продовжує викарбовувати добрі традиції корифеїв українського театру, які виховувались і майстерно зростали на творі родоначальника української літератури та драматургії Івана Котляревського. Театр намагається через яскраву гру, оркестрову музику, сценічну театральну метафору прилучити молоде покоління до найкращих зразків національної спадщини.
Разом із тим, “хустський” варіант постановки “Наталки Полтавки” повністю відходить від традиційної соціально-побутової п’єси з властивим зображенням українського села, народного вбрання тощо. Чорний фон спонукає відійти від стереотипного сприйняття часу і простору дії, тим самим змушуючи заглянути у суть конфлікту, який міг відбутися будь-коли і будь-де. Форма втілення режисерського задуму є наскрізь символічною, певною мірою – приховано-психологічною. Таку глибину думки вдалося втілити за допомогою рухомих вікон як символу очей, якими вдивляються на світ, заглядають у минуле, відшукують вічність, а також служать бар’єром між особистим та соціальним; голуби – символ вірного кохання; птахи, замасковані у гілках – серця закоханих, які заблукали у підступах світу цього; “Козак-Мамай” – як уособлення народної сили духу, незламності волі в святій борні з поневолювачами; зав’язані жовто-блакитними стрічками очі – символ тимчасового затьмарення, нерозуміння подальшого життєвого шляху як до особистого щастя, так і до щастя нації. Натуральне хутро як символ добра і достатку наречених Наталки і Петра, доповнене голівками та крилами голубів – образне втілення прагнення люблячих закоханих сердець одне до одного. Глибока символічність простежується і в самому образі Наталки як прообразу непокореної, непригнобленої України. “Наша “Наталка” про молоду дівчину, яка не ламає свого слова, твердо вірить і відстоює життєве кредо, моральні пріоритети та принципи, не торгує ними, не міняє на догоду старшим авторитетам, що живуть за законом “аби не гірше”.
Прості “популярні на щодень” істини зиску й вигоди, що перемагають у людині, котра захарастила своє життя речами, покланяється фірмовим знакам та брендам як істині в найвищій інстанції, є неприйнятними для Наталки, Петра й Миколи”, – зазначає режисер-постановник заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук. У часи лицемірства і тотальної корупції (прототипами яких є Виборний і Возний) важливо не запродати душу і залишатися вірним серцю і чесним помислам. Образом Терпилихи відкривається ціла галерея прообразів матерів-селянок в українській літературі. Пригноблена бідністю, вона, однак, достойно поводиться, хоча й користується своєю материнською владою, але діє не грубо, не жорстоко, не раз співчуваючи дочці. Принцип акторського втілення ролей не є одноплановим. Молодіжність як стиль постановки нового театрального організму – не лише в молодості персон і їх виконавців, а й у пошуку свободи, легкості, безвідповідальності, легкодушності, моторності, окриленості, мрійливості відчайдухів, які взялися за нелегку мистецьку ношу з рішучістю, притаманною найкращим синам нашого народу. Для нашої адаптації важливо показати і народ, і трупу нового театру.
Сценографія художника Ігоря Білецького – не мальовано-пейзажна, ілюстративна, а дієва – ближча до технології кліпу. Костюми Лариси Гончарової об’єднують минуле і сучасне, граючи на стереотипах моди, апелюючи до естетики поетично-метафоричного театру. Не меншого шарму виставі додає музичний компонент у супроводі оркестру (керівник – Олександр Локотош), на канві якого побудована вистава, що цілком пояснює зазначений жанр – “музичне дійство”. А завдяки аранжуванню відомого у краї композитора Віктора Чаусова звучання деяких музичних творів набуло місцевого колориту. Тож, продовжуючи традицію театральних корифеїв української сцени, новостворена трупа Закарпатського обласного театру драми та комедії символічно розпочинає нову сторінку театральної діяльності в історичній столиці Карпатської України, яка, віримо, стане поштовхом для створення нових, не менш цікавих сценічних втілень.
