З нагоди Дня гідності та свободи, а також про досвід і уроки Майданів в Україні лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко розповів «Дню».
“Всі майданні історії — це історії виразно ідеологічні та світоглядні. Як мінімум, Помаранчевий Майдан і Революція гідності — це об’єднання українського суспільства навколо певних ідей та цінностей. Ті цінності поділяла більшість громадян України. Передумовою загальнонаціонального Майдану є об’єднання суспільно значимих принципів та вимог. Тому коли сьогодні організатори акції під Верховною Радою вживають слово «Майдан» щодо своїх заходів і при цьому достеменно не можуть сказати, чого ж вони, кінець кінцем, вимагають, то вважаю такі порівняння неадекватними.
Акції протесту, які ставлять вимоги ухвалити ті чи інші законопроекти, є цілком нормальними, але не можна їх назвати Майданом
Адже жодну з цих акцій не підтримує більшість суспільства, і вони не є аж такими важливими, щоб кияни чи гості міста відклали всі свої справи й широким загалом прийшли на ці акції.
Також тут є ще й питання етики. Якщо вас підтримують кілька сотень людей у будні дні і кілька тисяч у вихідні, то принаймні варто було б прибрати свої намети з прохідної частини вулиці, щоб не заважати іншим. Як на мене, організатори нинішніх акцій не до кінця розуміють, чим відрізняється акція протесту від Майдану, і це одна з причин їхнього несприйняття суспільством загалом.
Більш того, це дискредитує саму ідею Майдану. Все це перетворюється на політичну пародію, коли говорять про «марш мільйонів», а насправді іде хода в кілька тисяч людей; коли говорять про «народне віче», а народу — всього кілька сотень, коли у відкритому університеті незрозуміло, хто кого і як вчить.
Досвід показує, що не політики збирають Майдани. Майдани збирає український народ, і вони виникають, коли влада повністю втрачає розуміння ситуації
Девальвація Майдану відбувається ще й за принципом, коли участь у Майдані або фінансування Майдану стає певною індульгенцією. Це вже подвійний цинізм. Люди стояли на Майдані для того, щоб депутати і міністри несли відповідальність першими. Виходить так, що дехто стояв на Майдані задля того, щоб тепер мати можливість красти і при цьому не нести відповідальності, ховаючись за недоторканністю.
З іншого боку, звичайно для Майдану є об’єктивні причини, але є також casus belli («привід для війни», — Ред.). На сьогодні об’єктивних причин для Майдану є багато. Маю на увазі високий ступінь протесту. Незадоволення владою, соціально-економічні причини, корупційні. Але факт війни стримує людей до виплеску такого протесту. Таким чином Путін своєю агресією фактично захищає нинішню владу. Суспільство стало більш відповідальним і через це більш терплячим до різного роду провокацій, не бажаючи ставити під загрозу суверенітет держави загалом. Українські громадяни справді стали більш свідомими, не даючи Путіну приводу розхитувати ситуацію всередині країни.
Суспільство об’єктивно визріло для того, щоб змінювати ситуацію, але суб’єктивних чинників немає, немає того, що спонукає людей масово вийти на вулиці
Коли каже хто-небудь: «Виходьте на підтримку Саакашвілі», — то треба розуміти, що у нас народ не виходить масово на підтримку того чи іншого політика. Щоправда, у нас інколи виходять, і саме проти конкретної влади.
Якщо станеться ситуація, коли утвориться консенсус олігархів стосовно того чи іншого кандидата, то це може стати небезпекою іншого ґатунку, коли, користуючись протестними настроями в суспільстві, останньому просто запропонують це буцімто нове обличчя. Ці, в тому числі вирощені в США, кандидати можуть і не перемогти, але, тим не менше, можуть вплинути на ситуацію в будь-який бік. Такі схеми цілком можливі.
Ми маємо плекати свою альтернативу і своїх кандидатів
Запропоновані нам персони від олігархів, від США чи від Росії однаково небезпечні. Зараз уже модно казати, що того чи іншого кандидата «погодив» Трамп, Клінтон чи хтось інший. Це ненормально, і це треба лікувати.
Кандидатів у президенти має погоджувати український народ, а не хтось інший! Українська нація здатна виростити власного лідера.
