Анатолій Горбенко, 38 років. Живе у Сумах, родом із Закарпаття. Одружений, виховує доньку
«Коли почалася війна, разом зі своєю бригадою працював будівельником у Маріуполі. Побачив «опору» «русского міра» в травні 2014-го. Я їздив містом на велосипеді і спостерігав, хто ж захоплював місцеву владу.
То були «деньки», почорнілі від спирту алкаші з новенькими триколорами, яких підвозили на автобусах. «Деньки» – бо таких «пролетарів» на будівництві беруть хіба на одноденну брудну роботу… Записався у батальйон «Донбас». Удома лишилися дружина та шестирічна донька. Мама довго не знала, де я. Питала іноді під час розмов телефоном, що це так бухкає. Казав, що вантажівка проїхала, бо для неї був на заробітках у Києві. Для себе ж вирішив, що залишуся на війні до кінця. Думав, кінець настане за пару місяців».
Анатолій брав участь у боях за Попасну, Первомайськ, Іловайськ. Пережив полон у Донецьку. «У червні 2016-го я отримав поранення у Мар’їнці. Вечорами ходили на розвідку в «сіру» зону. Побачили ворожий блокпост. Хотіли взяти СПГ (станковии протитанковии гранатомет) і розлупасити його. Дорогою зустріли місцевого – може, він і маякнув про нас. Бо майже одразу спрацював керований фугас. Вибухнуло зліва. Я упав. Подивився на ноги. Їх не було. У голові лише промайнуло: «Далі тобі жити без ніг». У Дніпрі, в реанімаціїї, уже більш-менш оговтався. Поруч була дружина. Доньці боялися сказати. Згодом пояснили, що в татка більше немає ніжок, але зроблять нові. Вона дивилася, а тоді спитала, чи можна замовити рожевого кольору. Почав маневрувати: мовляв, я ж хлопчик, чому рожеве? Дитина погодилась», пише Високий замок online.
Перші кроки давалися нелегко. «Мені встановили у Києві сучасні австрійські протези. Зараз вони обклеєні наклейками з мультфільму «Танчики», які наклеїла донька. Опанувати себе і навчитися ходити допоміг учасник проекту «Переможці» Олександр Чалапчій (також не має двох ніг). Кажуть, за рік-півтора після протезування зможу ходити без милиць. Поки що навіть вибратися кудись недалеко – ціла пригода. Але власним прикладом хочу показувати людям із ампутаціями, що життя не закінчується».
zakarpatpost.net
