Однією з перлин Закарпаття по праву вважають палац Шенборнів в урочищі Берегвар, де нині розмістився відомий санаторій “Карпати”.
Слід зазначити, що цей так званий “мисливський палац” був збудований графом Ервіном-Фрідріхом фон Шенборном-Бухгеймом (1842-1903). Як вважається будівництво тривало майже п’ять років – з 1890 по 1895 роки. Біля палацу розташували сад-дендрарій на англійський манер із декоративним озером у центрі. Кажуть, що обриси викопаного наприкінці XIX століття ставка (за задумом власника парку) умовно відтворюють карту тодішньої Австро-Угорської імперії.
Місце для розміщення замку було вибране настільки вдало, що навіть не було потреби змінювати довколишній ландшафт. У парку росте безліч рідкісних видів рослин: самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук, італійська гліцинія, сріблястий клен, оцетове дерево та інші.
Сам мисливський замок побудований у неоромантичному стилі. У проект замку архітектора З. Грессерсона було закладено особливу символіку. Оригінальність палацу полягає у тому, що за основу було взято астрономічний рік: кількість вікон – 365 – відповідає кількості днів, 52 кімнати – кількості тижнів, 12 входів – кількості місяців у році.
Ці факти відомі всім. Однак багато “чорних” (несертифікованих) гідів, які щодня приводять тут екскурсії цього, очевидно, замало. І вони починають розповідати власні “легенди”, які часом вигадують просто на ходу. Прикро те, що ці розповіді потім потрапляють у статті та навіть науково-популярну літературу.
— Збираю історії від “чорних екскурсоводів” Закарпаття. Наприклад: начебто граф Шенборн упіймав на гарячому свою дружину з одним офіцером і мало не вбив обох! Дружина, щоб оправдатися, мала залізти на скелю, на схилі навпроти мисливського замку. Відтоді ця скеля називається “Скеля кохання”. І замовив люстру з рогами, щоб дошкуляти дружині. А як думаєте ви? Чи правдива ця історія, – риторично запитує мукачівський гід Макс Адаменко.
Спробуємо розібратися де правда.
Наприклад, сайт “Радіо Свобода” наводить цю історію зі слів закарпатського історика Василя Копинця: «Ходять перекази про ревнивого графа Шенборна, який постійно перевіряв на вірність свою дружину. Навіть коли він ходив на полювання, то не міг нічого вполювати, бо всі думки його були зайняті дружиною. Але якось пощастило графу, він зустрів у лісі місцеву ворожку. Вона побачила графа і каже: щоб ти переконався у вірності своєї дружини, треба, щоб вона спустилася з Соколових скель. А це десь 30-метрова скельна стіна навпроти палацу, на протилежному березі річки Латориці. Граф Шенборн перейшов із дружиною через річку і змусив її спуститися вниз скелею. Якщо графиня спуститься, то підтвердить, що ніколи не зраджувала свого чоловіка. І графиня сміливо почала спускатися. Легенда свідчить, що вона спустилася вниз, але одразу покинула чоловіка, який піддав її життя такому випробовуванню. Розповідають, що після смерті графині її привид – жінки у чорному вбранні – з’явився у палаці».
Івано-Франківський сайт “Репортер” розповідає свою версію:
“Увагу туристів привертає розкішна люстра у вигляді оленячих рогів та жіночої фігури… Із люстрою пов’язана одна цікава легенда. Перший господар палацу — граф Ервін Фрідріх — мав молоду і красиву дружину Франціску. Родина переважно мешкала у Відні, а до Чинадієвого навідувалась лишень на полювання. Поки чоловіки ганяли по лісі диких кабанів, графиня сумувала у чотирьох стінах. Сумувала, аж поки по сусідству не став на постій гусарський полк. Якось Ервін Фрідріх передчасно повернувся з полювання і застав свою благовірну у палких обіймах молодого гусарського полковника. Офіцера розлючений господар наказав втопити у ставку, а ось дружину і пальцем не чіпав — далося взнаки графське виховання. Щоправда, він замовив люстру із рогами та фігурою своєї дружини. Цей символ невірності висів у подружній спальні як постійне нагадування про похід «наліво».
Оксана Марченко в своїй телепрограмі “Імена” знає ще більше:
“Все частіше графові доносили, що Франциска зраджує його. Якось під час полювання Шенборн несподівано повернувся додому – із рушницею в руках він увірвався до спальні… і застав дружину в обіймах красеня-полковника. Ервін-Фрідріх лютував. Він розстріляв годинника на вежі – на знак своєї скорботи. Ловеласа наказав скинути з найкрутішої скелі, а зрадливицю вирішив провчити… Існує також версія, що “прогнавши Франциску, граф наказав слугам ніколи не вимовляти вголос імена цих нечестивців, а годину, в яку був осквернений, навічно стерти із циферблатів годинників. То була четверта – цифра, яка «випала» із часового кола замкових годинників…”
Утім додає, що “хоч сучасні графи Шенборни не визнають достовірності цього епізоду з подружнього життя Ервіна-Фрідріха та Франциски, місцеві мешканці й досі обговорюють подробиці”.
Звичайно, що жодна з цих легенд не має жодного історичного документального підтвердження.
Шенборни – це аристократична німецька династія X ст., князі баварської землі, яка нараховує кілька високопоставлених осіб римо-католицького духовенства. А представники цієї родини були найбільшими землевласниками на Закарпатті.
Відомо, що цей регіон знаходився на протязі тривалого періоду часу у володінні сім’ї Ракоці – правлячої трансільванськой династії. Однак у зв’язку з поразкою у 1711 році Ференца II Ракоці (1676 – 1735) під час визвольної війни угорського народу від влади Габсбургів – право власності на Мукачево–Чинадіївську домінію переходить до правлячої династії.
Отже землі Ракоці переходять до Лотара Франца Шенборна (1655 -1729) – архиєпископа Мейнца – згідно дарчих паперів Карла VI (1685 – 1740) (імператора Римської імперії). Однак, навіть не побувавши у своїх нових володіннях, через рік Лотар вмирає.
Його спадкоємець, Фрідріх Карл Шенборн (1674 – 1746), вступивши в свої права береться активно освоювати Мукачево–Чинадіївську домінію, заселяючи її вихідцями з Німеччини. Для розвитку економіки краю Фрідріх Карл звільняє від податків працівників ремісничих майстерень на десять, а селян – на шість років.
Після смерті Фрідріха Карла в 1746 році домінія успадковується по лінії Шенборнов–Бухгеймів, за яких налагоджується воскове, паперове, суконне, скляне, тютюнове і пивне виробництво, розвиваються бджільництво і виноградарство. Продукція, переважно, йде на експорт.
А ось палац у Берегварі, про який йде мова, зобов’язаний своїм існуванням Ервіну-Фредеріку Карлу фон Шенборну-Бухгейму (1842 – 1903), який досить часто відвідував свої володіння.
Щоосені Шенборни влаштовували у своїх лісових володіннях відстріл диких звірів, в яких брала участь елітна аристократія Будапешта і Відня.
Так, у Ервіна-Фрідріха-Карла справді була дружина Франциска фон Траутмансдорф-Вайнсберг (1844-1898). Судячи з портретів, які залишилися, особливою красою вона пишатися не могла.
Відомо, що померла Франциска у Франції (Beaulieu-sur-Mer, Alpes-Maritimes, Provence-Alpes-Cote d’Azur, France) у віці 54 роки. Утім похована на фамільному цвинтарі родини Шенборн у Гольдерсдорфі в Нижній Австрії.
Чи могла вона зраджувати чоловікові? Звичайно могла. Утім ми про це точно не знаємо. Єдине, що знаємо, що мала аж 6 дітей: Анну, Франциску, Ірму, Фрідериха Карла, Ервіна та Елизавету.
Якщо брати до уваги, що будівництво мисливського палацу у Берегварі остаточно було завершено у 1895 році, то й графиня Франциска на той час вже мала 50 років.
Чи могла мати 6-ти дітей у такому віці вдертися на скалу? Про це історія вперто мовчить. Але екскурсоводи продовжуть розповідати своє…
Тим паче, що Соколові Скелі — це орнітологічний заказник загальнодержавного значення, розташований у Перечинському районі, неподалік від села Липовець.
Скоріш за все легенда про невірну жінку графа в народі могла народилася за інших обставин. Мова йде, цілком можливо, про спадкоємця Фрідріха Карла Ервіна фон Шенборн-Бухгейма (1869-1932).
Народився Фрідріх-Карл (Friedrich Karl Erwin von Schonborn-Buchheim) 23 лютого 1869 року у Відні. Прожив 63 роки і помер також у своїй віденській резиденції.
Однак за життя граф одружувався двічі. У 1901 році в Римі він одружився на італійській принцесі Донні Терезі Дентіче (Donna Teresa Dentice) (1877-1909), яка прожила всього 32 роки. Народилася вона у Неаполі, а померла також в Італії, у помісті поблизу Венеції Vittorio (Veneto, Treviso, Veneto).
У шлюбі в них народилися діти: Франциска фон Шенборн-Бухгейм (1902-1987) та Георг Ервін Карл фон Шенборн-Бухгейм (1906-1989).
Саме ця досить рання смерть дружини володаря замку в 32-річному віці і могла стати приводом для пліток серед народу та врешті-решт створення легенд.
Слід зазначити, що Фрідріх-Карл у 1910 році знову одружується. І також на особі з італійського знатного роду Дентіче – Софії Дентіче (1889-1968). У шлюбі народився син – Ервін Фрідріх Карл Алоїс фон Шенборн-Бухгейм (1912-1998).
Щодо подальшої долі замку Шенборна, то вона відома. У 1918 році територія домінії була приєднана до Чехословаччини, отже і все майно графів Шенборнів також стало державним.
Питання про право власності знову постало під час Віденського арбітражу, коли 2 листопада 1938 року ці землі знову відходять до Угорщини. Існують припущення, що у цей період мисливський палац Шенборнів розглядався навіть як можливий маєток для соратника Адольфа Гітлера – Германа Герінга (1893 – 1946), за право отримання позики від німецького уряду. Однак це питання було знято з розгляду через історичні обставини.
Вже після Другої Світової війни в колишньому палаці Шенборнів був відкритий будинок відпочинку, а після відвідування його в 1958 році першого секретаря ЦК КПРС, практично “голови” Радянського союзу – Микитою Хрущовим (1894 – 1971) – кліматологічний санаторій “Карпати”. Цей санаторій діє на базі палацу Шенборнів і зараз, спеціалізуючись на захворюваннях нервової і серцево-судинних систем, а так само надаючи широкий спектр інших оздоровчих процедур. Відео-тут
