На базі юридичного факультету УжНУ вже третій рік працює Центр підвищення кваліфікації публічних службовців. Це по суті інституція, котра надає освітні послуги для чиновників, адже раз на три роки кожен держслужбовець має оновлювати свої знання, проходити сертифіковане навчання та складати іспити. От і виходить, що держслужбовців багато і їх хтось має навчати. Це дуже вчасно зрозуміли в Ужгороді на юридичному факультеті і створили центр для підвищення кваліфікації. Довірили керувати ним молодому заступнику декана юрфаку УжНУ Олександру Сливці. Ми власне спробували вивідати чим зараз живе центр чи є там кого і кому навчати та чи приносить така інституція гроші до університету.
– Вітаю Олександре, розкажіть як створювався центр?
– Фактично центр був створений ще у 2017 році. Але лише на папері. Тоді діяльність практично не проводилась. Весною 2018-го мені пропонують очолити цей центр. Відверто, я навіть не знав за що братися. У мене не було досвіду, та й ні в кого не було подібного досвіду. Доводилося вивчати законодавство, вчитися у процесі роботи, адже тут треба і навчальні програми формувати, і лекторів шукати, і адміністративні функції виконувати, і домовлятися про контракти і ще багато чого. Поштовхом стала перемога на конкурсі Нацагенства з питань держслужби. Ми з колегами із юридичного факультету подали заявку на надання послуг держслужбовцям підвищення кваліфікації. Так склалося, що у 2018 році центр проводив навчання лише 4-и останні місяці року. До того тривали підготовчі роботи: пошук партнерів, розробка програм, складання графіків, підбір персоналу і пошук приміщень.
– І що вдалося за ці неповні 4-и місяці?
– Відверто, більше, ніж я собі планував. Ми прийняли на навчання 350 службовців. Першим контрактом із Нацагенством ми залучили 100 тисяч гривень. Але цього було замало, тому почали ходити в усі держустанови та пропонувати свої послуги. Тож на кінець року ми залучили в загальному 250 тисяч гривень для УжНУ.
– Не погано, а цього року тенденція ще краща?
– У 2019 ми почали роботу уже з весни. Тоді із заступниками центру об’їздили фактично всю область, познайомилися із службовцями всіх держорганів та пропонували свої послуги. Я зрозумів, що для того, щоб центр працював добре і не був баластом – треба мислити як бізнесмен. У нас є хороший продукт, ми знаємо свого клієнта, але клієнт не знає про нас. Тож треба йому все детально розказати і пояснити, чому наші послуги хороші і саме їх варто обрати, а не ті, що пропонують у Львові чи Києві. До всіх структур намагалися підібрати індивідуальний підхід. І це дало результати: цього року у нас підписаних контрактів уже на мільйон гривень. Оскільки ми університетська структура і не можемо заробляти, то в цю суму вкладена зарплата викладачів, витратні матеріали, комунальні послуги та ремонти. І це чудово, що викладачі можуть тут на місці прочитавши лекції для службовців додатково отримати гроші за свою працю.
– Ви казали про індивідуальний підхід. Що мається на увазі?
– Ну дивіться, до нас звернулися із Західного офісу Держаудитслужби, що їхнім працівникам потрібне підвищення кваліфікації. Їх цікавили ціни таких послуг та вузька професійна спрямованість. Ми дізналися скільки людей приїде на навчання, відповідно порахували вартість послуги та навіть погодились розробити окрему навчальну програму саме для Держаудитслужби. Це і є індивідуальний підхід, тим паче, що зараз на ринку практично в кожній області є свої центри підвищення кваліфікації, але ми беремо клієнтів ще й ціною. Для порівняння: вартість навчання одного спеціаліста у нас коливається у межах 500-1500 гривень, у Києві – понад 7000 гривень.
– Переваги зрозумілі, а які недоліки є чи скажімо труднощі у роботі центру?
– У нас нема своїх приміщень і потрібно на базі юридичного факультету УжНУ шукати вільні аудиторії. От у нас цього тижня одночасно заїхало 8 груп, а це 220 людей. І якщо б набралась ще хоча б одна група із 5 осіб, то все б повалилося. Цих людей доводиться розділяти по різним корпусам. Це не зручно як службовцям так і викладачам. Та й вільних аудиторій на юрфаці, де вчиться близько тисячі студентів майже не знайти. Але ми працюємо над цим питанням. І до кінця року, маю надію, центр матиме власні приміщення.
– До речі, а де ці люди живуть на період навчання? Ви не думали надавати не лише освітні послуги, але й забезпечити держслужбовців на ці два тижні житлом?
– От як ми доведемо справу із власними приміщеннями, то в цій будівлі плануємо відкрити хостел. І в навчальний період там зможуть жити студенти нашого центру, а влітку, коли ми не працюємо – здаватимемо усім охочим.
– Скільки зараз людей працює у центрі підвищення кваліфікації?
– Нас лише троє – це адміністрація. І цього дуже не вистачає. При тому, що в центрі, який функціонував до нас в області, таку роботу виконували з десяток чоловік. Звичайно до викладання навчального матеріалу на погодинній оплаті залучаємо наших найпрофесійніших і найкращих викладачів. В основному це працівники юридичного та факультету суспільних наук, тому вони не працюють у штаті центру. До речі, їм хотілось б подякувати окремо.
– Якою Ви бачите перспективу розвитку центру?
– По перше, нарешті вирішити проблему приміщень, по-друге, залучити більше людей до цієї роботи. Тим паче, що наступного року до держустанов почнуть застосовувати санкції за працівників, котрі не проходили підвищення кваліфікації. Досі це відкладалося, бо не було коштів, а вже із 2020-го кожна установа має передбачити у межах 2% від фонду оплати праці – грошей на навчання. Тому ми зараз активно працюємо вже для заключення контрактів на наступний рік. І плануємо вийти на бюджет 3-5 мільйонів гривень. Як я вже казав, ми беремо клієнтів індивідуальним підходом та ціною. Тому зараз зосереджуємося не лише на Закарпатті, але й активно працюємо із усією Західною Україною.
У мене є ще одна ідея – проведення курсів підвищення кваліфікації для обслуговуючого персоналу. Адже зараз у підприємця є два варіанти: брати недосвідченого студента на роботу офіціантом чи барменом, або чекати кілька років на випускника ПТУ. Ми пропонуємо інтенсив на кілька днів-тижнів. Цього буде достатньо для отримання бази чи підвищення кваліфікації. Тому цього року на базі одного готельно-ресторанного комплексу спробуємо реалізувати цю ідею і поглянемо чи буде це цікаво бізнесу.
– Крім директора центру, ви також ще є і заступником декана юридичного факультету, як вдається все встигати?
Відверто, дуже важко. Інколи відчуваю себе серфінгістом, котрий намагається осідлати відразу дві хвилі. Тому розумію, що невдовзі треба буде обрати лише одну. Як би не склалося, я задоволений, що зараз очолюю центр, бо коли його лише запускали, то ніхто не вірив у цю божевільну ідею, всі переконували – нічого не вийде. Мені казали, що ми навіть 50 тисяч гривень не зможемо заробити і ніхто до нас на навчання не приїде, не буде кому читати лекції. Зараз пройшов лише рік і я бачу результати роботи нашої команди. Це надихає (сміється).
Прес-служба УжНУ
