Ужгородську швейну фабрику важко уявити без Мирослави Каламуняк.
Більше 20 років вона очолює підприємство, створене ще 1946 року з метою розвитку легкої промисловості на Закарпатті, і за цей час сама стала брендом. Амбітна, цілеспрямована, вольова. Ці якості допомогти зберегти виробництво у період найбільших криз, створити власну торгову марку Parada, свого часу збудувати політичну кар’єру і стабільно впродовж багатьох років перебувати у списку успішних керівників краю.
Наразі Мирослава Михайлівна дещо відійшла від публічності, але продовжує очолювати підприємство. Залучає молодих дизайнерів, працює на українському та зарубіжному ринках, приділяє увагу родині та друзям, змогла нарешті викроїти вільні дні для хобі.
Сьогодні Varosh гостює у пані Каламуняк.
– Чому – ви зійшли з активної публічної орбіти Закарпаття?
– Росла, росла і виросла. А це ви, журналісти, між іншим, мене й створили. Точніше той образ, який усі знають. Почали про мене писати добре, а я потім мусила відповідати створеному амплуа. Трохи втомилася від цього і тому рідше даю інтерв’ю.
– То образ штучно створений? Ви не така насправді, як подають вас журналісти? Вам некомфортно у такому образі?
– Ні, навпаки, дуже комфортно. Кому ж не подобається, коли тебе хвалять? Я ще й старалася бути кращою. Але прийшов період, коли я вирішила, що мені 60 і пора давати дорогу молодим. Тим більше, що життя зараз настільки динамічне, потребує молодих – з іншими підходами, свіжим баченням. Тому подумала, що треба мати совість і трохи відійшла від публічності. При цьому продовжую працювати.
– Помічаєте, наскільки все змінилося навколо? Вам подобаються ці зміни?
– Дуже. Ужгород змінюється на краще. У різних сенсах. Звичайно, хочеться, щоб всі дороги відразу стали кращими, площі відреставровані, тим не менше, процес іде. Публічні персонажі сьогодні теж інші. Не можу сказати, що всіма захоплююся. Наприклад, хлопцями, які весь час влаштовують пікети і кричать. Мені завжди здавалося, що можна якось більш цивілізовано домовлятися. Ну, але, очевидно, це такий період нашої демократії. До речі, вплив суспільства на владу в Україні зараз досить високий. І це добре.
– У вирі всіх цих змін і процесів ви продовжуєте очолювати швейну фабрику, якій вже більше 70 років. Виробництво такого формату може залишатися актуальним сьогодні?
– Свого часу я відкривала багато нових підприємств у Перечині, Великому Березному, Чопі, Жденієві і туди йшли наші спеціалісти. Люди довіряли мені, хоча починати щось нове завжди страшно. Довіряли, коли потрібно було приймати кардинальні рішення, щоб вижити у важкі часи. Довіряють і зараз. Чому я все ще працюю? Тому що я дуже добре знаю свою справу. Буваючи на великих спеціалізованих івентах в Україні чи закордоном, я бачу, наскільки глибоко я знаю те, що роблю. І це не порожні слова. Мені вдається знаходити порозуміння з абсолютною більшістю наших працівників, мене цінують і поважають партнери і колеги в колективі , багато хто каже, що якщо ти підеш, то я теж не залишуся. Наразі ми працюємо, розвиваємося, знаходимо нові ринки і можливості, тож фабрика на часі і потенціал є.
– Підприємству вдалося вижити у період найважчих криз. На якому етапі ви зараз перебуваєте? Яким словом можна охарактеризувати нинішній стан?
– Це етап стабільного вдосконалення. Життя змушує рухатися, виходити на нові ринки, змінювати дешевших замовників на дорожчих, збільшувати зарплату, освоювати складніші технології. Це потребує постійної уваги і професіоналізму. Взагалі, я вважаю, у нас цікаве майбутнє.
– Я бачу на вашому столі книгу «Феномен Zara». Чим вона вас привабила? Чи можливо сценарій успіху цього іспанського бренду застосувати в Україні?
– Це неймовірно актуально для України. Величезні гроші ввозяться в нашу державу у вигляді одягу, у той час, як ми втрачаємо свою валюту. Ми не виробляємо у достатній кількості такий простий продукт, як одяг. Тому що вітчизняні фабрики дорогі для споживача. Всі біжать в секонд-хенд не від доброго життя, а ми не можемо запропонувати якісний модний стильний одяг. Але Zara – не наш шлях. Вони вибрали правильну вікову групу – тінейджерів, бо їм не потрібна бозна-яка якість, копіюють ідеї, роблять багато модного недорогого одягу, і тому стали успішними. Ми не можемо опуститися до їхнього рівня. Ми якийсь період відшивали для них колекцію, але на тому співпраця закінчилася. Стратегія нашої фабрики – це тільки дорогі вироби. Ми рухаємося до МахMara і Chanel. Скоро вирушаю до Франції в компанію Weill. Відшили для них пробну партію і тепер будемо домовлятися про постійну роботу. Тож у нас інший сценарій.
– У цеху я помітила речі з логотипом Bogner. Дуже здивувалася, бо це ж відома спортивна німецька марка…
– Так, ми шиємо для них круїзну колекцію. Це нова лінія Bogner класичного одягу для відпочинку, дорожчий сегмент. Також триває співпраця з Marc О’Polo – для середнього класу. Ще Rabe – для дорослих жінок, тому тут не може бути дешевих тканин. Та ще кілька марок.
– А хто зараз розробляє одяг для торгової марки Parada?
– Стабільно тривалий час нашим дизайнером на фабриці є Ольга Куц. А нещодавно вирішили спробувати попрацювати з Маріаном Годованцем. У нього цікавий погляд на моду. Він запропонував колекцію спеціальних тканин з фото-принтом. Відшили пробну партію і будемо працювати далі.
– З іншими українськими сучасними дизайнерами плануєте попрацювати?
– У нас специфічні дизайнери. Вони обирають свою нішу на ринку – кількох забезпечених людей і на них орієнтуються. Дуже не вистачає дизайнерів, які би могли робити так званий прет-а-порте, модні речі масово на всі розміри і особливості статури.
– Торік першого вересня Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Чи відчули ви вже на собі результат дії цієї домовленості?
– Ми йдемо в правильному напряму. Кожен крок ми щось підписуємо і юридично просуваємося вперед з кожним таким кроком. Важливо адаптовувати наше законодавство до вимог ЄС. Вони відкрили нам ринок і ми таки багато продукції їм продаємо. Наша фабрика виграла в ціні, бо ми вже не платимо 10% мита. Таким чином до нас прийшло більше замовників, ми отримали кращу ціну, заробили гроші і підвищили своїм працівникам зарплату.
– Швейне виробництво у світі змінюється. Яким ви бачите подальший розвиток фабрики у глобальному масштабі?
– Вчора прочитала, що населення скорочується стрімкими темпами. Багато пишуть про те, скільки людей на заробітках. Я спокійно до цього ставлюся, бо це закономірно. У мого французького замовника син працює в Англії, тому що там більше платять. Молодь влаштовується, де вигідніше. Але нас меншає і, відповідно, ми мусимо знайти свою родзинку, свій шлях, свою українську ідею. Швейна справа буде завжди, але вона видозміниться. Ти права, зараз швейні виробництва у Франції – це вже не великі фабрики. Там тільки розробляються ідеї, а цехи знаходяться де-інде. Так що і ми будемо рухатися в тому напрямку.
– Тобто ви станете компактнішими?
– Безумовно. Але і багатофукціональнішими. Сьогодні, окрім пошиття, ми надаємо ряд інших послуг європейським замовникам: виготовляємо лекала, розкладки, закупляємо нитки, підклади. Із 250 людей у нас зараз тільки 120 швачок, бо інші вже виконують іншу роботу. Саме так я бачу це і хочу далі розвивати. Ми повинні стати центром якоїсь більш інтелектуальної розробки, хоча машинки, звісно, теж нікуди не подінуться.
– Давайте не про роботу: у собі відчуваєте зараз якісь внутрішні зміни? Чи стали іншими смаки, вподобання, думки?
– З роками мудрішаєш. Стало більше досвіду, висновків і тепер живеш уже спокійніше. Все йде так, як має йти, у кожному віці є щось цікаве. У молодості не замислюєшся над деякими речами, помиляєшся, набиваєш шишки і йдеш далі. Зараз вже трохи обережніше ставишся до всього. Однак, я не зупинилася. Ніколи не стояла на місці. Постійно щось вдосконалюєш, вчишся. Зараз багато читаю бізнес-літератури. Знаходжу там нові ідеї і думаю, як шкода, що я не знала цього раніше. Але і тепер не пізно дізнаватися про щось нове.
– Тема одягу вам ще не набридла? Любите одягатися, купувати щось в магазинах?
– Вчора цілий вечір у гардеробі наводила порядок, бо треба звільнити місце для теплих речей. Склала 4 пакети й віддам у гори, в село. Одягатися люблю. Всі люди це люблять, інакше наш бізнес би зник. Це та маленька радість, яка нам під силу. Чому українські жінки гарно одягаються? Бо квартиру нема за що купити, а плаття можна. Європейці вже настільки всім перенаситилися, що навіть праску не купують, мовляв, прасувати не модно. Особисто я дуже люблю гарний одяг, який виглядає охайно і добре сидить. Але і найбільша світова проблема «що зранку одягнути» нікуди не поділася.
– Оскільки ви зараз не займаєтеся депутатською діяльністю, то, напевно, з’явилося більше часу для дозвілля. Чим його наповнюєте?
– У мене багато друзів молодості, кумів і мені завжди катастрофічно не вистачало часу приділити їм увагу. Тепер бачимося частіше. Залюбки їду до куми у Ворочеве, або п’ємо разом з нею каву в Ужгороді. Тим не менше, з роками час коротшає і його на все не вистачає.
– Якщо колись так станеться, що ви вийдете на пенсію, чим тоді займетеся?
– Думаю, це станеться десь у 70. Буду подорожувати, щось вирощувати на дачі. Знаєш, у мене є одна сотка і я там все висаджую. Мені цікаво навесні щось посіяти, спостерігати, як воно росте. Правда, я чомусь потім завжди пропускаю період збору врожаю, але, видно, мені воно вже не так цікаво.
– Колись ви ставили собі конкретні цілі. Пригадую, як ви казали, що плануєте через 5 років купити автомобіль Maserati. Зараз якось змінилися пріоритети чи бажання?
– Так, зараз я мрію про новий Mercedes-Benz. (сміється, – прим.авт.) А якщо серйозно, то однозначно мусить бути ціль. У молодості у мене було багато мрій. Зараз ця властивість пропала, на жаль. Або я розумію, що ця мрія нереальна, або що не встигну до неї дійти, або що можна без цього обійтися.
– За швейну машинку сідаєте?
– Так, на фабриці бувають такі моменти, коли є термінове замовлення, а хтось захворів. То ми тоді всі сідаємо за машинки. А я тим більше, бо ще й приклад маю показати.
– Знаю, що ви полюбляєте керуватися якимось девізом. Який крилатий вислів найбільш влучно вас характеризує на даному етапі?
– Люблю Шота Руставелі: «Що віддаєш – твоє, що приховаєш – це пропало навіки». Мене так вразила ця фраза… Скільки життя мене вчило, що треба віддавати. А потім переконувалася, що, віддаючи, отримуєш набагато більше. Хай не відразу, може в інших речах – але воно діє. Ну, і незмінне вже багато років від Лесі Українки: «Дбай сама на себе, то будеш вільна». Це актуально завжди.
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Карл Смутко
