Скориставшись можливістю бюджетно подорожувати, кореспондентка Depo.Закарпаттяіз друзями, кількома євро в кишені, але із жагою до пригод вирішила підкорювати гори Словаччини
Другий рік, як можу, чемно і сумлінно навчають в університеті Братислави, а заразом вчусь “зі самком” відпочивати. У Словаччині це можливо, бо студент може запросто дозволити собі подорожувати з кількома євро в кишені і, що не менш важливо, робити це часто і з задоволенням.
Якось я вже розповідала, що студенту з “айсиком” квиток на поїзд можна отримати безкоштовно, єдине що без місця, але зазвичай воно знаходиться. Скористувавшись цією бюджетною можливістю подорожувати, шестеро завзятих студентів із кількома євро в кишені й такою ж завзятою жагою до пригод (яких, як виявиться пізніше, було вдосталь) вирішили підкорити Татри – найвеличніші гори Словаччини. Звісно, не всі одразу, але ж розпочати дуже кортіло. Ще рік тому, їдучи до Братислави, споглядала з поїзда на вершини і пообіцяла їм, що обов’язково приїду.
Підкорення Татр Високих із друзями вирішили відкласти на потім, а почати з Татр Низьких, тримаючи курс до Банської Бистриці, бо, за словами одногрупників, там є, на що подивитися. Правда, до самої Бистриці ми так і не дісталися, але вражень від пригод і від того, що ми побачили, вище голови.
Прокинувшись вчасно, о 6:00 вже з повним екіпіруванням (тобто їжею і запасними шкарпетками) ми їхали потягом, аби підкорити Бистрицю. Вийшли на потрібній станції, лише за один євро зі студентським квитком доїхали автобусом аж під гору і, здавалося б, усе, що залишилося, це на неї піднятися. На ділі це виявилося не так вже й легко, принаймні для нас. Кілька разів звертались до місцевих і кожного разу дізнавалися про новий спосіб, як дістатися на одну й ту саму вершину. Чи то у них тактика якась така особлива, чи просто кожен впевнений, що його спосіб – кращий.
Вирішили обрати маршрут від усміхненого чоловіка, який навіть вийшов з кухні ресторану, в якому працював, аби підказати, куди ж нам податися. Радив впевнено, то ж ми й почимчикували. Йшли і горя не знали, бо насолоджувалися красою. Кілька разів повертали не туди, йшли назад і знову виходили на вказівники.
