Шведський підхід до бізнесу в Карпатах, або Як у Великому Бичкові роблять меблі для IKEA

Нині, до прикладу, ТОВ “ВГСМ” щомісяця постачає у Європу до 40 тисяч усім знайомих ікеївських кухонних стільців або комплектуючих до них. Керівник компанії Ірина Мацепура скромно каже, що підприємство не має аж такої яскравої історії успіху, цікавої читачу. Бо фактично працює під парасолькою IKEA, а це означає, що шведський концерн забезпечує підприємство як технологічними кресленнями, так і системою транспортування і збуту.

“Наше підприємство – це більше історія виробництва, історія роботи”, – каже Ірина Олександрівна.

З цими її словами можна погодитися. Утім, ми зовсім не згідні з тим, що ця історія не буде цікава читачу. Навпаки – упевнені, що досвід керівника підприємства, яке працює для Європи, але головне – по-європейськи, надзвичайно цікавий. А її роздуми – відверті, іноді вражаючі і багато в чому повчальні.

Далі говорить директор ТОВ “ВГСМ” Ірина Мацепура.

Про корупцію на живому прикладі

Виробництво було створено ще в 1992 році для виконання замовлень шведського концерну IKEA – одного з найбільших меблевих концернів світу. З того часу в різних організаційно-правових формах підприємство так і працює для IKEA. У 2008 році закінчило своє існування підприємство “Сведвуд Україна” – наш попередник. Причин закриття було кілька, але одна з основних – невідшкодування державою ПДВ. Оскільки IKEA категорично забороняє різні корупційні дії, а для отримання відшкодованого ПДВ потрібно було давати відкат у сумі від 30%, то підприємство припинило своє існування і більше 700 працівників опинилися на вулиці.

Через півтора року підприємство викупив румунський інвестор, який також багато років працює для IKEA. Робота продовжилася, але, якщо попереднє підприємство випускало лише меблевий щит, то в нас уже ширший асортимент продукції. Це букові і дубові стільці, буковий, дубовий і березовий меблевий щит, а також малими серіями інші меблі, зокрема кухонна група. Потужності виробництва – більше 40 тисяч штук стільців у місяць, а наша продукція представлена в провідних європейських супермаркетах меблів.

Зараз на ТОВ “ВГСМ” 400 працівників. Підприємство переробляє 40 тисяч кубометрів деревини кругляку, а виробництво організовано у двозмінному режимі. Попередні роки була можливість переробляти до 50 тисяч кубометрів деревини.

Про великі зміни і маленькі атавізми

Після Революції гідності в державі почалися позитивні зміни. Найбільша і найважливіша – безумовно, це автоматичне відшкодування ПДВ. Ми зовсім не маємо тих проблем, які зупинили наших попередників. Друга величезна зміна останніх років і великий плюс нинішньої влади – це зменшення навантаження на фонд оплати праці з 38 % до 22 %. І це зроблено в умовах війни!

Наше підприємство завжди працювало для закордону, в тому числі для ЄС. Тому я можу порівнювати, як було, і як стало. Скажу, що, наприклад, у плані адміністрування зараз нам набагато легше. Вже роками не бачимо колишніх митних проблем, немає того податкового навантаження, що колись. А ми мали і по 30 перевірок різних інстанцій у рік!

Хоча, звичайно, деякі атавізми ще залишилися – всілякі сертифікуючі контори, навчальні центри і так далі. До прикладу, зараз нам треба отримати дозволи на продовження робіт, маємо заплатити за експертне обстеження підприємства 46 тисяч гривень. А це обстеження – обладнання, на експлуатацію якого вже є дозвіл. Цей дозвіл спочатку був на три роки, потім на п`ять, зараз знов на п`ять. І, коли подумати, то за що ми платимо? Або ж, якщо у нас підприємство оснащене станками італійського чи німецького виробництва, то що тут може сертифікувати Україна, яка навіть подібного до цього обладнання не виробляє? Кожного разу думаєш: і за що я плачу гроші?

Так само навчальні центри – треба віддати до 1500 гривень за навчання одного верстатника і 4,5 тис грн за навчання тракториста. При цьому всім практичним навикам ми навчаємо самостійно. Добре б, щоб ці питання дрібних конторок, які виконують наче державно важливі речі, також були реформовані.

Сюди ж я відношу і поважний державний фонд зайнятості. З моєї точки зору, люди туди йдуть, щоб пересидіти за державні гроші якийсь період часу. За дев`ять років роботи нашого підприємства з фонду зайнятості до нас ніхто не прийшов на роботу. Якийсь час була така комедія, що ти шукав собі працівника, а потім він повинен був взяти направлення від фонду зайнятості на роботу. Їм – показник і задоволення від написання папірця, нам – додаток до звітності. Якщо людина стоїть у фонді зайнятості на обліку і отримує звідти державні гроші, вона повинна ці гроші відпрацьовувати на будь яких державних роботах. Держава небагата, а кошти на різні соціальні допомоги – течуть рікою. Так ніхто працювати не буде. Пільги можуть мати люди пенсійного віку, інваліди і ті, хто доглядає за дітьми. Все інше – нечесно.

Але, наголошую, порівняно з тими проблемами, які останнім часом вирішені, це вже – дрібні речі.

Про монополістів і чому їх не повинно бути

По суті деревообробники працюють з монополістами. У нас монополія і на ліс, і на електроенергію. При цьому скільки б ти не споживав електроенергії, все одно для обленерго ти – не клієнт. У нас цивільно-правові відносини, а вони вважають, що адміністративно-правові, і імперативно доводять свою точку зору. До прикладу, наше підприємство споживає 500 тисяч кіловат у місяць, і я, як крупний клієнт, хочу мати можливість торгуватися за ціну, обговорювати умови і режим поставки електроенергії. А не можу! Сподіваюся, ця проблема найближчим часом буде вирішена і Закон “Про ринок електроенергії” потрошку нас буде виводити з цієї монополії.

Така ж проблема – монополія в лісах. Ліс – державний, а державна власність, як відомо, це нічиє. Ринок розбалансований, на одних торгах зведені як підприємства, яким потрібно 10 тис м куб деревини, так і підприємці, яким потрібно 150 м куб. Ціни стрімко виросли, стали вище європейських. За документами Держлісгоспу, ціна повинна формуватись на основі торгів, а вона там явно спекулятивна.

Я вважаю, що Держлісгосп втратив керованість галуззю і ухиляється від регулятивних дій, псевдоринково вважаючи, що ринок все залагодить. Лісгоспи, в основному, не мають своїх заготівельних бригад. Наше підприємство, як і багато інших деревообробників, змушені займатись і лісозаготівлями. А крім лісозаготівель, ще і посадкою лісу. Залишаються ще рубки догляду – і ми вже практично займаємося всім циклом вирощування лісу. Але це зовсім не наша робота. Ми її робимо від безвиході. Тому що на торгах продається не спотовий – наявний товар, а форвардний – по суті обіцянка зрубати ліс. Як кажуть в наших краях – від неба “притяли” (відрізали), а від землі – як вийде. Ціна на лісозаготівлі явно не покриває витрат на неї. З лісу йдуть лісозаготівельники – немає заробітку. А ми змушені збитки від лісозаготівельної діяльності перекривати доходами від основної діяльності. Що чесніше, ніж поставити на лісозаготівлю чесну ціну і забрати з лісу всі проблеми, пов`язані із збитками. Для чого робити вигляд, що це державний інтерес, чим менші ціни, тим більші доходи лісгоспів, а вони державні підприємства. От такі допотопні методи регулювання і розуміння економіки.

Чому восени в державі так дружно протестували проти доволі беззубої Стратегії реформування управлінням лісів? Ніхто не хоче змін, якось іде собі потихеньку, не розсипається на ходу – то і добре. Наразі лісівники страшенно упираються будь-яким рухам у напрямку чи то роздержавлення, чи то оренди, чи то концесії лісу. І це гальмує розвиток галузі. Чомусь вважається, що державні лісгоспи бережуть ліс, а приватні підприємства – його знищать. Неспроможність Держлісагентства протягом останніх років упорядкувати торги лісом якраз і свідчить про те, що старими підходами вирішити нинішні проблеми не вдасться.

Про критичну нестачу лісу

Ми могли б забезпечити роботою на 100 людей більше, виробничі потужності дозволяють. Але нам не вистачає деревини. Коли почав різко рости курс долара, стало більше доходів. Адже експортні ціни – у валюті, а вартість лісу ще не досягала валютного еквіваленту. Тоді в деревообробній галузі з’явилися прибутки. І сюди хлинули всі, хто хоча б приблизно уявляв, що таке деревина. До прикладу, якщо у Закарпатській області на попередніх торгах у 2009-2013 роках було 170 учасників, то в останні роки їх стало 700.

Однак… Якщо наше підприємство з обробленого куба деревини платить від 300 до 500 гривень податків, то звичайні переробники, що мають одну стрічкову пилораму і ніяких зареєстрованих працівників, сплачують 20 гривень. І при цьому всі роблять вигляд, що ми – однакові суб’єкти підприємницької діяльності.

Не можна сказати, що на це питання не звертається увага, воно дискутується. Державне агентство лісових ресурсів розуміє, що щось у цій ситуації не так. Але поки що ми топчемося на місці. І наразі нам катастрофічно не вистачає сировини. Ми її купуємо на аукціонах – і у Закарпатській, і в Івано-Франківській, і в інших областях. Через це маємо великі затрати на логістику, маємо масу додаткових витрат, які б не хотілося нести. Але з іншого боку, ми не можемо катком пройтися по всіх тих малих підприємцях і позбавити їх роботи. Хоча, повторю ще раз: податки, які ми платимо, і які платять вони, – неможливо порівнювати.

Стосовно мораторію на експорт кругляку… Загалом жодна заборона не вирішує проблем. В результаті, знов таки, недолугого управління і несвоєчасно прийнятих рішень експорт кругляку іде під видом експорту дров. Голова Закарпатської ОДА років зо два тому, як Дон Кіхот, в одиночку зупиняв такий експорт своїми розпорядженнями. І що? Суд за формальними ознаками прийняв сторону експортерів. В от такій боротьбі і викристалізовується розуміння необхідності регуляції ринку і чесного суду. Якщо взяти голу ринкову теорію, то ліс – це просто товар, який повинен продаватися. Утім, коли говоримо про нашу сувору дійсність, то бачимо, що деревини і нашій промисловості не вистачає. Ми, повторю ще раз, це відчуваємо дуже гостро.

Про соціальну відповідальність бізнесу

Коли ми почали працювати, стикнулися з тим, що жодної технології переробки тирси не було. Її просто розвозили навколо і розсипали по урвищах. Але технології вперто йдуть шляхом розвитку і дають відповіді на проблеми. З`явились котли, які працюють на тирсі, крім того, маємо 3 брикетувальні машини, тож надлишок відходів брикетуємо. І це дуже великий ринок опалення з відходів деревообробки.

Нині за межі підприємства в утилізацію не виходить жодного кілограма сировини. Уже зовсім відходи, наприклад кору та інші суміші технологічних відходів, яку не збрикетуєш на наших машинах без попередньої обробки, віддаємо на опалення нашої лікарні, пологового будинку, хлібокомбінату, школи й садочків. Це наша соціальна програма, завдяки чому опалення цих об’єктів соціальної інфраструктури обходиться дуже дешево, практично безплатно. І хоч ми це всім розповідаємо, державні органи вперто закуповують низькоякісне вугілля за ціною приблизно 7 тис грн за тонну. Якщо врахувати, що в області мінімум 700 майданчиків, де переробляється ліс, усі мають якісь відходи і значна частина з них ще не має адекватної переробки, то опалення бюджетних установ може бути значно економнішим, але, але, але….

Щодо брикетів, то ми завжди їх експортували. Однак, Рахівський район – єдиний в області, а може, і у всій Україні, де не газифіковано жодного населеного пункту. У нас 90 тисяч населення щороку спалює орієнтовно 185 тисяч кубометрів дров. Щоб зняти дров’яний ажіотаж, ми торік практично не експортували брикети, вони всі залишилися в Україні. І люди що далі, то більше надають їм перевагу.

Про залежність прибутків від ризиків

Структура економіки міняється дуже швидко, тож не завжди та модель, яку хтось собі спланував, спрацьовує. Це дуже добре помітно у нашій галузі, прикладів є досить багато. Але коли щось не спрацьовує, замість того, щоб проаналізувати причини програшу, починають причитати: Боже, в Україні неможливо вести бізнес, тут проблеми, нас задавили! Треба чесно сказати: ми прорахувалися. І тоді ця пелена “зради” і “всьопропало” розсіюється.

З одного боку, нашому підприємству працювати простіше, бо у нас є ікеївська парасолька, під якою комфортно – у нас забезпечений збут, але невеликі прибутки. У тих, хто працює так, як написано в законі “Про підприємництво”, – на власний ризик – маржа, звичайно, більша. Водночас, якщо в тебе 500 працівників, ти не зможеш керувати підприємством так, як той, у кого працює до 100 чоловік – швидко все поміняти, запровадити іншу технологію, змінити модельний ряд і так далі. Велика різниця ще й у тому, що ми працюємо наче під світлом софітів, а практично всі ці приватні підприємці – майже повністю в тіні. А це мінімум 40% податкових нарахувань із зарплати і на зарплату – у них у резерві. Наші колеги, не сплачуючи податки, мають більше коштів для розвитку. Але чомусь роблять великі очі – а чому немає доріг і ще чогось. А за які кошти? От що ми в бюджет заплатимо і МФВ уділить, з того і будем жити. Інших джерел немає.

Про європейські жорсткі вимоги

IKEA має дуже жорсткі вимоги. І до якості, і до поводження на ринку, і до дотримання екологічного законодавства, і до соціального захисту працівників, зрештою – до поведінки в суспільстві, в якому ти живеш.

Наприклад, наше підприємство і підприємства Закарпатського обласного управління лісового господарства одні з перших пройшли сертифікацію деревини FSC. Це накладає багато зобов’язань: в лісі повинно бути чисто, не мають бути розлиті масла, не повинні валятися пляшки на лісосіках, ти маєш адекватно розробляти ліс і дотримуватися законодавства. Я не скажу, що європейське законодавство жорсткіше за українське. Ні, але там усе просто: дотримуєшся закону – отримаєш контракт, не дотримуєшся – не матимеш контракту. У їхніх бізнесменів простий вибір – або так, або ні. І немає жодної нашої дружньої корупції, коли взагалі-то треба робити так, але якщо трошки вправо-вліво, – то можна, але не безкоштовно.

В Україні люблять говорити, що нас ніхто в Євросоюзі не чекає. Згодна в одному – з такою занепадницькою і патерналістичною філософією, як у наших людей, ми ніде не потрібні. У нас така звичка, що повинен прийти Порошенко, прибрати у хаті, поправити пліт, обрізати кущі і прибрати пляшки з обочин. У нашій державі один Порошенко мусить працювати, а всі решта можуть просто курити збоку і давати йому цінні поради, як це все робити.

Ну де в Європі ви таке почуєте й побачите?

Про курйози, з яких не смішно

Скільки до нас не приходила податкова інспекція, стільки нам розказували небилиці, що наші меблі мають коштувати набагато дорожче. Бо ці податківці, готуючись до перевірки нашого підприємства, зайшли на сайт ІКЕА і дізналися, що той стілець, який ми продаємо, в Європі уроздріб коштує набагато дорожче. На їхню думку, це велика проблема. І жодні пояснення, що у вартість готового виробу входить як його конструювання, так і логістика, і торгівельна діяльність і інші ризики, до уваги не приймалися.

Не повірите, але кілька років тому, один з податкових керівників, цілком серйозно сказав мені, що він хотів би зустрітися з керівником ІКЕА, щоб обговорити це питання. Я сиділа ні жива ні мертва. І не могла зрозуміти, як керівник такого рангу не усвідомлює, що тоді ще живий Інґвар Кампрад, якого він персонально хоче побачити і дати йому цінні вказівки, взагалі не має уявлення, що таке Закарпатська область. А гроші, якими він розпоряджається, – це сума, набагато більша, ніж бюджет України. І він пропонує роботу, а ти або погоджуєшся, або ні.

Нам ще треба ментально, ідеологічно і розумово рости до Європи і її ринків. Просто треба дорости. Все решта можна зробити. Але коли ти не розумієш основного – не усвідомлюєш, як воно все побудовано і як усе функціонує – це велика проблема…