Ніч на Андрія: 16 українських традицій

13 Грудня 2017 12:31

13 грудня – день святого Андрія Первозванного. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва. Хоч Андрій Первозванний і християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». Пропонуємо вам цікаві факти про андріївські традиції українців.

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили…

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і вибирала собі пару. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю…

Калита. Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита – це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, кожна має взяти участь у процесі. Місять тісто всі за чергою, від найстаршої до наймолодшої. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі «на сухар» – щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього – тоді калита підстрибне угору. Біля калити стає вартовий – «Пан Калетинський»: це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує «пана Коцюбинського» кусати калиту (ним може бути кожен охочий). «Пан Коцюбинський» бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського – розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.

Парубоцькі збитки. У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує». Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала, знімають ворота. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли.

ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ:

1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) –і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає. Якщо під тарілкою буде перстень – скоро заміж вийде; якщо – квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.

3. Вибігали дівчата на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: «Молодець, старець». Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою.

4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, – і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.

5. Від стінки п’ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, той перший вийде заміж, а дівчина за нею – другою буде справляти весілля; а за другою – третя…

6. На аркушах паперу писали ім’я хлопців, потім перемішували їх, клали у шапку і собі «хлопця вибирали».

7. Виходили дівчата одна за одною на подвір’я і примовляли: «О Святий, добрий Андрію, я лишень на Тебе маю надію! Дуже хочу знати, звідки нареченого маю виглядати?». Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків засвітити свічки і сказати: «Я тебе, дзеркало, питаю, з ким я свою долю злучити маю? З’єднати з Іванком прошу, бо його в серденьку ношу». Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, мене з Іванком звінчати».

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, – бо це означало, що її доля ще десь блукає.

10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху – дощечку (ніби кладку через річку) і так просити: «О дай же, Боже, молодій мені, щоб приснився мій суджений вві сні. І Тебе, Святий Андрію, я прошу, як умію: Святий Андрію, допоможи, мене сьогодні не залиши! Ой ти, місточок, та не хилися, а ти, Іванку, мені приснися. Перейди річку – биструю воду й веди до шлюбу мене, молоду». Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.

11. Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло – склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло – суджений буде добрим сім’янином; коли пір’я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а – вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

12. Дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір’я і так промовляє-співає: «О Святий Андрію, конопельку сію… Добре заволочу, бо заміж вийти хочу…». А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити.

13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім’я. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка.

14. На підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують: «Святий Андрію, маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, а мою долю на поріг привела».

15. Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо – гладеньке, то бідний посватає.

16. Також випікали коржики – «балабушки». Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з’їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.

Народні прикмети:

Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна.

Якщо тиха вода – хороша зима, шумна – тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.