– Ми пройшлися по вольєрах, показали наших собак і зупинилися біля однієї – Валі. Вона була без лапи.
Жінка обрала собі саме Валю. Вона зробила її головною у своєму будинку і говорить до собаки: “Я приходжу до тебе додому, Валю”
Це одна з сотень історії щасливого “всиновлення” тварин, яку переповідають в ужгородському притулку “Барбос”.
Зараз тут живуть близько 60 собак та приблизно стільки ж котів.
А працюють – лише волонтери, хоч побудували притулок за кошти міського бюджету.
“Українська правда. Життя” дізнавалась, як закладу вдається забезпечувати якісне утримання та вигул тварин, не отримуючи з бюджету й копійки.
ПЕРША ТВАРИНА З ВУЛИЦІ
Якось в Ужгороді дівчина-спортсменка, йшла з подругою з обідньої перерви та побачила безпритульну собаку. Зазначила, що шкода тварин… Колега підтримала сумне зауваження дівчини.
Повернувшись з обіду, Ірина Азізян та Світлана створили публічну сторінку в соціальній мережі для допомоги безпритульним тваринам. Назвали її “Барбос”.
Ще через тиждень одна з дівчат взяла першого кота з вулиці.
До справи долучались різні люди, спочатку це були просто небайдужі знайомі, потім інші жителі Ужгорода.
Пізніше дівчата створили громадську організацію “Барбос”, яка існує вже 5 років. Ірина – голова, Світлана – заступниця.
Ірина опікується притулком на волонтерській основі, а заробляє на життя, працюючи менеджером з продажів. Світлана – професійний грумер.
Спочатку всіх тварин дівчата забирали додому, або прилаштовували на перетримку до знайомих.
Чотирилапих обстежували, вакцинували, стерилізували та починали пошук майбутніх господарів. Щоб допомогти одній тварині, потрібно близько 2500 грн. Ці гроші також допомагали збирати люди.
Згодом чисельність безпритульних, яких приносили чи підкидали люди, стрімко зростала. Стало зрозуміло, що час зробити наступний крок.
У 2012 році ужгородська міська влада побудувала спеціалізований притулок для котів та собак, з окремою територією та у відповідності до всіх норм.
Але заселений він був лише у 2016-му, коли його передали під контроль і повну відповідальність Ірині та Світлані.
Ще до початку роботи усі сторони обумовили, що міськрада не має змоги фінансувати подальше існування притулку, але в не грошовій допомозі ніколи не відмовить.
На цьому й розпочався новий етап організації.
“Барбос” розташований за містом. Щоб його знайти, треба пройти повз водоочисні споруди.
За невеликим пофарбованим парканом відкривається досить простора територія з яскравим адміністративним будинком, квітковими клумбами та вольєрами.
Тут є зелені зони для вигулу собак. Що обов’язкове для притулку, адже собака не може постійно бути закрита у вольєрі.
Також Ірину та Світлану постійно запрошують на фестивалі та ярмарки, бо впевнені, що кошти від продажів будуть реалізовані за призначенням.
Під новорічні свята власниця одного з місцевих vip-ресторанів Альона Попович, вирішила зробити свято усім.
У холі свого закладу вона встановила величезну ялинку, спеціально для якої дівчата власноруч пошили іграшки-тваринки. Суть акції полягала у тому, що люди, які приходять в ресторан могли взяти з цієї ялинки будь-яку іграшку і покласти в бокс ту суму, яку вони вважають за потрібне.
Що цікаво: люди могли просто прийти в ресторан за іграшкою, навіть не відвідуючи сам заклад, а просто проходячи повз.
В рамках акції для притулку зібрали 3 000 грн.
Одна з волонтерок, Вероніка Брудка, навіть під час вагітності приходила і допомагала у притулку. Наразі вона у декреті, але тепер створює ярмарки, придумує різні цікаві ідеї.
Наприклад, нещодавно тут влаштували вечірку з пирогами. Кілька людей продавали пироги (їх пекли всі), були діджеї, гарна музика і всі гроші, звісно ж, були спрямовані на розвиток притулку.
Інша волонтерка оплатила фотосесію для організації. Завдяки чому дівчата зробили календарі та успішно їх продали, заробивши гроші для “Барбоса”.
Також були зроблені листівки з фотографіями тваринок. Рекламна агенція, яка їх друкувала, зробила втричі більший тираж, ніж замовляли.
НЕ ТІЛЬКИ ГРОШІ
Що вражає найбільше в цій історії, так це згуртованість містян. Ще не було такого випадку, каже Ірина, щоб люди не відгукнулись при потребі.
“Неправильно думати, що люди, які створюють притулки мають початково дуже багато грошей.
Всі вони так само заручаються підтримкою, накопичують кошти і поступово починають надавати допомогу”, – зазначає вона.
“Колись нам потрібно було багато ковдр/пледів для вольєрів, ми кинули клич і буквально не встигали закривати ворота притулку.
Люди почали зносити ковдри, матраци, пледи… ми були дуже вдячні всім, хто тоді допоміг”, – зі сльозами на очах додає Світлана.
Дівчата не припиняють розвивати почату справу і мають багато планів на майбутнє. Наприклад, Ірина зараз на восьмому місяці вагітності, але все одно незмінно присутня у притулку.
“Не завжди все так добре як хотілося б. Буває, що тварини хворіють, ми за кожного з них хвилюємося і це, напевно, найскладніше, – розповідає Світлана.
У нас, чесно кажучи, навіть немає можливості хворіти. Ми з температурою приходимо і робимо все для нашого притулку, для наших тварин.
Світлана Балан теж взяла собі собаку з притулку.
Сліппі без очей… Коли потрапив до “Барбоса” у нього була розбита голова, очі витекли, бо людина вдарила його лопатою.
“У нас його прооперували. Зараз він чудово себе почуває, волохатий та ні в чому не має потреби”, – зазначає волонтерка.
