Секрет смаколика: Як закарпатки леквар варять

18 Вересня 2017 06:26
Зараз на Закарпатті сезон сливового варення. Господині наввипередки діляться рецептами та пригадують, як це робили їхні батьки та бабусі.

Наразі жінки зайняті, тож намагаються час використовувати раціонально.

Марія з Ужгорода має власний спосіб приготування леквару. Каже, що варить його всього п’ять хвилин.

«Є універсальний засіб «Желинка». Коштує він всього 2-3 гривні. На кілограм слив його потрібно всього один пакетик. Отже, подрібнюю фрукти, ставлю їх на вогонь і засипаю «Желинкою». Масу доводжу до кипіння і додаю кілограм цукру. Після того, як суміш закипить удруге, тримаю її на вогні ще п’ять хвилин, постійно помішуючи та знімаючи ложкою піну. Відтак гарячим розливаю у банки або одразу пригощаю рідних», – розповідає газеті «ПОРАДИ» жінка.

Однак далеко не всі користуються такими сучасними методами. Оксана із Хустщини досі варить лекар за старовинними технологіями, щоправда, не надворі, а в себе на кухні.

«Мені 63 роки, тож добре пам’ятаю, як це робила мама. Вони вибирали певний день тижня, коли збиралися разом із сусідками, зносили сливи у великий казан. Важили їх і кожна з жінок додавала цукор. Після цього по черзі помішували. А поки варення варилося, вишивали, співали, пліткували. Дрова на вогонь підкидували чоловіки. Вони допомагали також охоче, бо наступний день був їхнім. Із невикористаного минулорічного леквару дружини варили їм слив’янку (самогон). Відтак сильна стать ще протягом тижня частувала один одного хмільним напоєм», – стверджує вона. – А варення потім жінки ділили між собою. Усе було справедливо. Часом від себе давали трохи найбіднішим. До речі, я досі готую його за маминим рецептом. Так, біля плити потрібно знаходитися майже добу, але тим часом я паралельно займаюся й іншими справами».

«Леквар із бистриць – синіх слив у нас варили на шпорі у алюмінієвій каструлі. Він мав довго томитися із цукром. Коли розварювався, запах у хаті тримався дуже довго, а як загуснув, казали, що твердий як римінь (шкіряний ремінь). Тепер я варю його на газовій плиті. Щоправда, щоразу він мені нагадує солодке дитинство», – зізнається Світлана з Перечина.

Обкладинка свіжого номера газети «ПОРАДИ»Цікаво, що леквар – не лише угорське слово, але й сливовий джем є угорською стравою. Утім вона настільки прижилася в нас, що кожен закарпатець вважає її споконвічно нашою.

Більше того, на Берегівщині леквар настільки популярний, що на його честь щороку організовуються навіть сливові свята і показові леквароваріння.

Варять там повидло у спеціальному чані , який називається назвою «ушт». До роботи приступають о пів на шосту ранку. За традицією в дерев’яних коритах миють сливи і засипають фрукти у казан. Кісточки вибирають не всі господині. Деякі, коли сливова маса починає гуснути, пропускають її через сито (друшляк). Асам процес варіння потім ще триває до пізньої ночі. Ґаздині перевіряють готовність язиком. Кажуть, що готовий леквар має «крутитися».

Однак не важливо хто як готує повидло (а цим займаються навіть чоловіки), головне, аби воно було смачним і ароматним.

Були в закарпаток й ініші тонкощі леквароваріння.

«У мене існує добра традиція варити варення усією родиною. Так, наприклад, мене вчила бабуся. Отже, мій чоловік відповідальний за збір урожаю. Ми з дочкою миємо і очищаємо сливи від кісточок. Далі чоловік викопує в саду велику яму і ставить у неї казан, розводить вогонь. У посудину засипаємо сливи і заливаємо воду. Леквар постійно помішуємо почергово. Тут уже допомагає і син. Мішати слід спеціальною дерев’яною ложкою, бо метал окислюється і є шкідливим. Увесь процес займає добу. Зі 100 кілограмів слив виходить 50 літрів густого леквару. Цукру не додаємо. Зберігаю варення у скляних банках. А мама тримала його у глиняних горщиках. Так леквар міг не псуватися навіть 10 років», – запевняє Тетяна з Мукачівського району.

Загалом у кожному районі нашої області є свої цікавинки приготування варення. Наш край справді дуже колоритний і в плані національної кухні також.

Іван ДУХНОВИЧ, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net