Обіцяну виставку лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, який вважається найдорожчим художником України, Анатолія Криволапа (на фото) відкрили 12 травня в Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая в Ужгороді. Її митець анонсував ще восени торік, і слова дотримав. Це перша його виставка в Ужгороді й триватиме вона аж місяць.
Ще до початку заходу в коридорі закладу зібралося чимало поціновувачів мистецтва. Як і прогнозувалося, був ажіотаж. Відкриття пройшло без звичного офіціозу.
Привітав усіх директор художнього музею Франциск Ерфан, який і запросив до слова Анатолія Криволапа. «Все, що я хотів, уже сказав» (Мав на увазі, напевно, інтерв’ю, яке давав у сусідній залі, куди не пускали до відкриття відвідувачів. – Авт.). Він подякував колекціонерам, які надали роботи для експозиції. Зізнався, що вважає себе наполовину закарпатцем, бо тут проводить третину року (Має хату в селі Стричава на Великоберезнянщині. – Авт.). І запросив дивитися виставку, висловлюючи свої враження. Відтак академік, народний художник України Володимир Микита зауважив, мовляв, раз закарпатець, то будемо сподіватися, що його роботи фігуруватимуть на спільних виставках із нашими митцями. Обнялися й випили келих шампанського, яким пригостили й відвідувачів.
Опісля пішли дивитися «Музейну колекцію» – саме таку назву має виставка. У залах представлено понад 20 найкращих робіт художника. «Якби не було колекціонерів, то більшість художників, які стали знаменитими, не мали б змогу працювати, бо для цього потрібні кошти. В епоху Відродження кожна багата людина мала колекцію – це було престижно, і так воно є досі. Експозиція є, певною мірою, подякою колекціонерам і намаганням їх об’єднати… Тут ніби показаний увесь мій творчий шлях, – розповів сам автор. – Техніка змішана: олія, акрил, емаль – словом, усе задіяв залежно від того, як бачив рішення мотиву».
Роботи викликали жваве обговорення, фотографували картини майже всі, чого раніше не помічала на виставках, та й самого Криволапа «взяли в полон»: дарували квіти, дискутували. Художник приїхав із 22-річним онуком Олексієм, який є менеджером діда.
Різне сприйняття робіт київського митця. До прикладу, закарпатський художник-експериментатор Павло Ковач поділився з «Новинами»: «Ми маємо справу зі справжнім живописом. Він не залежить від жодної думки, він просто є. Наш глядач звик дивитися на виставку з точки зору – подобається чи не подобається робота, або – повішу вдома чи ні, бо меблі не того кольору. Художники переважно малюють на замовлення, існує ж вислів «мистецтво повинно годувати митця». Якраз Криволап – живописець, який не думає про те, чи купить хтось його роботу, чи ні. Малює, самовдосконалюючись. Тому арт-бізнес почав вкладати в нього гроші.
Продавати картини, і за великі кошти». Натомість сучасний крайовий інформаліст Влад Габда зауважив: «Насамперед радію за ужгородську молодь, яка ще не визначилася: чи малювати так, аби хліб їсти, чи будемо стояти як імпресіоністи і помремо з такого життя. Коли проходить подібна виставка, то це імпульс для них».
♦ Для довідки. Анатолій Криволап отримав класичну фахову освіту, закінчивши Державний художній інститут у Києві. Він зробив себе сам. Після вишу впродовж 15 років вів непублічний спосіб життя, шукаючи себе в мистецтві й не бажаючи творити в єдино прийнятому радянському стилі соцреалізму. В цей період його підтримував польський лікар Рішард Врублевський, з яким познайомився 1978 року. Той став не лише власником найбільшої колекції робіт Криволапа, а і його близьким другом. Важливою подією в житті митця стала республіканська художня виставка, що проходила в Києві 1990-го до 45-ї річниці перемоги у Другій світовій війні. Його картину «Багряні висоти» розмістили в найвіддаленішій залі, не знайшовши їй іншого місця через насиченість кольору, але й попри це вона викликала помітний резонанс. У 2011-му його фотографія вперше з’явилася на обкладинці журналу «Forbes». 2012 року знаменною подією у житті митця стало вручення йому Шевченківської премії за цикл картин «Український мотив», присвячених красі природи – від Кримських гір та Карпат – до рідних для художника пейзажів Київщини. На аукціоні «Philips» (2011 р.) його полотно «Кінь. Ніч» продали за $121 343 – Анатолій Криволап офіційно став найдорожчим і найуспішнішим художником України. Нині його роботи в середньому вартують 70 тисяч доларів. Він зробив премію свого імені. У грошовому еквіваленті це 130 тисяч гривень, а ще – можливість подорожі до однієї з провідних культурних столиць Європи для пошуку натхнення. Здобувачами можуть стати студенти семи художніх вузів України, зокрема й Закарпатської академії мистецтв. Учнів не має, бо «це не дало жодних результатів, крім сліпого наслідування. Принцип: сильні повинні виживати самі – і вони виживуть».
Цитати Криволапа
► «Колір – моя мова, кольорові сполучення – це нервові клітини, які створюють відчуття». До речі, якби він малював Ужгород, «то це все-таки, напевне, був би рожевий колір».
► «Чітко відмежовую майстерню від реального життя – це для мене храм, призначений виключно для роботи й творчості». Найдовше працював у бойлерній житлового будинку на Нивках. Останні 15 років має мансардні майстерні у власному домі в Засупоївці.
► «Я ніколи не приховував, що я егоїст – це досить помітно з мого способу життя, з моїх стосунків із мистецтвом і людьми. Я не дуже вмію й дуже не хочу займатися чимось іншим, окрім живопису. Славнозвісний цвях у стіну забити можу, але краще нехай побутом займаються інші люди. Кожному своє – і в роботі, і в родині».
► «Головне в усьому – знайти внутрішню гармонію, мати відчуття балансу. Можна не мати нічого матеріального, але жити в ладу з собою. А можна мати найрізноманітніші мирські блага, але страждати від внутрішньої нерівноваги, що пригнічуватиме душу й тіло».
► «Справжній художник народжується з натхненням, воно закладається в людину на генетичному рівні. Моя постійна муза й щоденна пристрасть – це природа, яка живить уяву й дає наснагу».
► Художник має трьох лабрадорів. «Вони ділять зі мною кожну зміну мого настрою – чи то піднесення, чи меланхолію, вони з радістю складають мені компанію, коли я досліджую околиці в пошуках нових вражень».
