Травень – це купа вихідних і гарних свят. Одне з них – День матері – в Україні святкувати ще не зовсім звикли, але тенденція до все більшої популярності помітна. Куди більш звичною традиція відзначення Дня матері на Закарпатті є для місцевих угорців. В Угорщині перша неділя травня присвячена мамам ще з 20-х років минулого століття. Тому цієї неділі закарпатські угорці, будьте певні, обов’язково принесуть своїм матерям букетик квітів.
В Україні День матері прийнято відзначати у другу неділю травня. Ми ж, балансуючи між двома традиціями, вирішили поцікавитися у відомих закарпаток, якими мамами вони є, і чи не заважає успішність у роботі бути хорошою мамою.
Наталія Сіма-Павлишин, художник:
– Мамою я стала у зрілому віці, дуже цього хотіла і була до цього готова. У мене двоє чудових дітей: син Володимир і донька Любов. Я від першого дня їхнього життя віддавала їм всю свою любов, проводила з ними увесь свій час, ніколи ні на кого їх не полишала надовго. На роботу мені не треба було ходити, тож я мала прекрасну можливість насолоджуватися часом, який проводила з дітьми. Коли потім мого сина спитали про його дитинство, він щиро сказав, що дитинство в нього було казкою. І для мене ці слова – дуже важливі і приємні.
Я завжди намагалася бути для своїх дітей другом. Намагалася їх не обмежувати ні в чому, багато чого їм дозволяла. Але вони також знали, що якщо чогось не можна, то на те є причина, значить так треба. Серед головних моїх принципів у вихованні – не обманювати дітей. Я сина і дочку ніколи не обманювала, і вони це знали.
Ми і зараз з ними дуже дружимо. Хочу вам сказати, що я вже маю трьох чудових онуків, неймовірних розумників! Але не можу сказати, що люблю онуків більше, ніж дітей. Для мене це правило не діє, я всіх їх люблю однаково безмежно.
Щодо Дня матері, то ми це свято якось дуже пишно, із застіллями, не відзначаємо. Але діти про нього завжди пам’ятають, як правило, приносять квіти. Власне, син і взагалі без причини мені часто дарує квіти. А що потрібно мамі більше, ніж увага і повага дітей?
Олена Камінська, хореограф, депутат Ужгородської міської ради:
– Моя донька Іветта – вимолена, вистраждана, дуже бажана дитина. Аби вона народилася, я мусила майже всі 9 місяців вагітності пролежати у ліжку. Я тоді собі думала, що буду найкращою на світі мамою, але, як затятий перфекціоніст, нині не можу себе такою назвати. Мені здається, що я багато чого у вихованні дочки робила неправильно. Перш з все, забагато вимагала. Це зараз взагалі проблема багатьох батьків. Ми навантажуємо наших дітей, забагато від них хочемо, а в результаті діти просто не отримують від життя задоволення. Я себе постійно б’ю по руках, коли знову ловлю себе на тому, що чогось від дочки очікую.
Нині моїй надзвичайно добрій і чудовій дитині – 14 років. У нас гарні стосунки. Зараз ми боремося з її підлітковим захопленням гаджетами, і, мушу визнати, ми з чоловіком цю боротьбу поки програємо.
Я прагну завжди робити так, аби Іветта відчувала в моїй особі міцний і надійний тил. Кожна дитина повинна відчувати цей тил, але він у жодному разі не повинен базуватися лише на грошах. Ще у моїх правилах виховання є режим і вимога брати на себе відповідальність.
Щодо Дня матері, то у нашій сім’ї це свято наших з чоловіком мам. Мені, звісно, теж рідні дарують квіти, але основна увага все ж на старше покоління скеровується.
Наталія Петій-Потапчук, керівник Заслуженого академічного Закарпатського народного хору:
– Мого сина звати Анатолій, йому зараз 18 років. Я стала мамою після 30-ти років, це був зважений і свідомий крок. Вже через 2 місяці після пологів довелося вийти на роботу. Пригадую, як у сніг з коляскою ходила на репетиції. Поки синок спав, я співала. У дворічному віці дитина вже знала весь репертуар нашого колективу! Причому він в жодному разі не заважав моїй роботі. Кажуть, якщо дитина бажана, вона не заважає батькам, а допомагає їм, стає стимулом для роботи, дарує натхнення робити щось нове. У мене теж так було.
Ще з його раннього дитинства я дала собі слово не примушувати сина робити те, чого він не захоче. Колись я працювала з дітками у колективі “Красія” і не раз бачила, як батьки приводили до нас дітей не тому, що дітки хотіли співати, а тому, що цього бажали батьки. Дитина не хоче займатися, а мусить. Саме тому я собі пообіцяла не примушувати сина займатися музикою. Він і справді нею не цікавився, лише у 16 років раптом заявив, що хоче навчитися грати на фортепіано.
Зараз він студент, вивчає програмування, отримав за свою роботу на конкурсах багато відзнак. Але при цьому він також добре розбирається у музиці, постійно ходить на концерти, дуже підтримує мене у роботі. Мені здається, що у нас із ним – ідеальні стосунки. Мабуть, через те, що я змалечку намагалася з ним говорити. Не била, не карала, не сварила, а саме переконувала. Хоча іноді, зізнаюся, це було складно, бо такої гіперактивної дитини ще треба було пошукати.
Головне моє правило у вихованні – це терпіння. Терпіння і любов, що би там не було. Однак виховання залежить не лише від мами. Має бути відповідна атмосфера в сім’ї, стосунки з батьком багато важать. Якщо у сім’ї буде любов, то і дитина виросте щасливою.
Оксана Станкевич-Волосянчук, еколог:
– Мамою я вперше стала у 35 років. Старшому сину Назару за місяць буде 8 років. Молодший – Марко, йому 4 роки. У мене з синами гармонійні стосунки, наразі вони дуже прив’язані до мене емоційно, психологічно, трохи змагаються, борються за мою увагу. Намагаюсь їм дати все, що може дати мама зараз: відчуття того, що вони для мене дуже важливі, що вони мені потрібні і я їх люблю. Розумію, що дуже скоро вони віддаляться від мене у світ чоловіків (батька, друзів). Але хочу, щоб між нами залишилася довіра і відвертість назавжди.
Мої правила виховання такі: багато з дітьми розмовляти, показувати, пояснювати. Важливий особистий приклад, бо діти дуже копіюють все, що бачать вдома. Покарати можу, але для моїх дітей покаранням буде навіть якщо демонстративно перестати звертати на них увагу.
День матері ми у сім’ї відзначаємо. Так вже повелося, що 8-ме березня ми не святкуємо, тому на День матері сини з батьком готують мені сюрприз. Як правило, щось роблять для мене своїми руками.
Лариса Липкань, журналіст:
– До народження дитини я йшла абсолютно усвідомлено і виважено. Це була бажана дитина, ми з чоловіком дуже чекали її появи і з перших хвилин насолоджувалися щастям батьківства. Перше слово, на яке я спромоглася, вперше побачивши Майю, було: “Привіт”. Напевно воно і спроектувало наші з донькою стосунки на все подальше життя – ми приятельки, близькі подруги, які ось уже 15 років спілкуються на рівних, довіряють і підтримують одна одну. Разом з нею ми пройшли такі випробування, які не всім у житті випадають, і від цього ще більше стали справжнім єдиним цілим.
Оглядаючись назад, нічого би не змінювала у вихованні. Хіба може просто більше би часу проводила з нею маленькою. От і все.
Головні принципи виховання – любов, довіра, власний приклад. Дитина завжди повинна знати, що її люблять не за щось, а незважаючи ні на що. Довіряти і відчувати, що в неї вірять. А батьки мають пам’ятати, що вони, в першу чергу, є прикладом для наслідування. Діти – наше віддзеркалення, тому ти сам повинен бути чесним, справедливим, вірним, сумлінним, наполегливим, співчутливим, акуратним, ввічливим, відповідальним. Тоді і в дітей будуть ці якості. У сім’ях, де батьки читають, діти люблять літературу, де знаються на музиці, мистецтві – діти відвідують музичну школу і виставки, де люблять спорт, походи, подорожі – такі ж малюки, а де звучить лайка, чи культивується міщанство, або статус чи гроші підносяться до якихось надмірних висот – виростають відповідні нащадки.
Є мами, яким хочеться дати дитині все те, чим вони були обділені в дитинстві чи чогось хотіли, але не досягли. В якійсь мірі я теж така. Я відносно пізно навчилася плавати і кататися на лижах, тому Майя все це вже знала змалечку. Я любила малювати і захоплювалася хіп-хопом, тож коли з’ясувалося, що і вона не проти, записала на ці заняття доньку. Отримати водійські права також буду рекомендувати доньці якнайшвидше. А от все інше нехай буде її вибором. Так і кажу Майї: “Ти повинна сама визначитись, ким хочеш стати в житті, чим займатися і все зробити для цього, а я просто буду поруч і у всьому буду тебе підтримувати”.
Я не знаю, яка я мама і чи все роблю правильно. Але знаю, що заради дитини піду на все – віддам життя, якщо буде потрібно. З іншого боку, вчу її поважати мене і мій власний простір, мати свою думку, бути відповідальною, вміти постояти за себе, самостійно приймати рішення. Бути мамою – це найбільший дар для жінки. Я не можу передати словами, яка я щаслива і горда, що маю дитину. Хоч іноді вони, звичайно, виводять нас із себе, мило граючи на нервах.
Історії успішних мам збирала
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
