Наприкінці березня в галереї «Ужгород» в обласному центрі відкрилася українсько-словацька виставка з «математичною» назвою «4+1», з-поміж п’яти учасників якої був і мукачівець, заслужений художник України, двічі лауреат обласної мистецької премії імені Й.Бокшая та А.Ерделі, живописець і аквареліст Петро Фелдеші.
Саме вернісаж став спонуканням до розмови із талановитим митцем і місіонером-проповідником із лагідними очима та сивою бородою, – йдеться у статті газети «Панорама» у номері від 6 квітня.
Петро Фелдеші народився у Мукачеві ще «за мадяр» 22 червня 1944 року. Родина мешкала по нинішній вулиці Берегівській по сусідству з майбутнім художником і викладачем Петра в Ужгородському училищі прикладного мистецтва Миколою Медвецьким. Саме він «заразив» хлопця малюванням. Після першої мукачівської школи той подався на береги Ужа здобувати мистецький фах у Антона Шепи, Павла Балли та їх колег. А згодом сталося так, що майстерні молодого художника Фелдеші і метра мистецької справи Ернеста Кондратовича на останньому поверсі будинку на вулиці Лермонтова в Ужгороді опинилися поруч. Ті повчальні задушевні бесіди і напуття старшого колеги пам’ятає досі. Але це було згодом. А після училища доля закинула його виконувати військовий обов’язок аж під Москвою.
Побачивши у молодому закарпатцеві вмілого художника, отримав пропозицію від керівництва залишитись у місті Електросталь на творчих хлібах. Понад сто монументальних робіт залишив по собі Петро Андрійович у далекім краю.
Повернувшись майже через десятиліття мандрів далекими світами у рідне Закарпаття, активно включився у виробничу діяльність художфонду. Його творіння можна було побачити біля Цуму, на турбазі «Латориця», в інших місцях. У нас, на жаль, вони або знищені, або перебувають на цій межі. У той же час монументальні панно Петра Фелдеші милують око в угорських і французьких містах. З розвалом Союзу наших митців все частіше почали запрошувати на міжнародні пленери. Ми також у боргу не залишались. У переломному 1991 році на честь сторіччя Бокшая і Ерделі, лауреатом премії яких у 1999 і 2014рр. стане Фелдеші, він долучився до організації такого інтернаціонального дійства на Синевирському озері. Його «вистачило» аж на шість подібних пленерів. Вдруге став бокшаївсько-ерделівським лауреатом за глибокі і символічні твори «Небесна сотня» і «Гей, пливе кача», від одних назв яких на очі навертаються сльози і виринають сумні асоціації нашого героїчного недалекого минулого.
Не всі пам’ятають спробу Фелдеші разом з однодумцями зробити Мукачівську ратушу, коли в ній хазяйнували телевізійники, мистецьким центром, а нинішній сесійний зал – виставковим. Не знати, з чого було б більше користі… З цією метою було навіть створене ТОВ «Галерея Мункачі», а його керівник Петро Фелдеші у 1994 році до свого 50-річчя презентував тут власну персональну виставку. З тих пір більше десятка таких вернісажів відбулося у маестро в Україні та поза кордонах.
Проте суспільні трансформації 90-х торкнулися і його родини. Разом з дружиною Любою стали прихожанами Церкви живого Бога. І ось уже майже два десятиліття у мирі і злагоді уживаються пензель і слово Боже. У 2006 році Петру Фелдеші присвоєно почесне звання заслуженого художника України. Опинившись із місіонерською місією в угорській столиці Будапешті, він паралельно з мистецтвом активно займається благодійництвом, зокрема організацією допомоги дітям-сиротам із зони АТО, їх літнім відпочинком і оздоровленням на озері Балатон. Будапештська спільнота «Дім українських традицій» організовує заходи як на підтримку українців в Угорщині, так і на Україні, активно займається благодійництвом і волонтерством.
На одному із мистецьких сайтів цитують слова, мовлені знаним мукачівським живописцем, графіком і акварелістом Петром Фелдеші: «Щодо митців Закарпаття то вони всі разом, як гори Карпати, більші і менші, які продовжують рости і понижатись, серед яких є свої Говерли і Петроси…, але це єдиний Карпатський хребет – Закарпатська школа живопису». Хочеться сподіватись, що у цьому гористому кряжі є динамічна висота на підступах до лідера, яка асоціюється з митцем і людиною на ймення Петро Фелдеші, який намагається зробити цей світ кращим.
