Цікаві народні свята: справжній початок весни, Конон-городник та Весняне рівнодення

18 Березня 2017 19:37

 Попри те, що під час Великого Посту немає так званих великих релігійних празників, у церковному календарі святка пов’язані з вшануванням пам’яті мучеників та святих перепліталися з народними віруваннями та давніми обрадами, що знаменували прихід весни та зміни, які в цей час наступали у природі.

Зокрема перший день весни, припадав на календарне перше березня, однак за старим стилем. Тобто сьогодні це 14-го березня – день преподобної мучениці Євдокії або, як в народі кажуть, “Явдохи”. Саме цей день, згідно з народної традиції – це і є перший день весни. Як

Як пише відомий дослідник та науковець Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого нарооду. Весна”, в цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить “на світ” і свище три рази. “Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. А ховрашок тільки перевернеться на другий бік. В цей день – так вірили наші селяни – повертаються з вирію ластівки. “Якщо побачиш ластівку, – повчала колись мати свого малолітнього сина, – то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: “На тобі, ластівко, на гніздо!” – це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе”, – відзначає Олекса Воропай,

А от дитина, що її обличчя всіяне веснянками – ластовинням, побачивши ластівку в цей день, гукає: “Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!” Після цього біжить умиватися “весняною” водою – “щоб ластовиння не було”.

Господиня, побачивши вперше ластівку в цей день, бере в жменю грудку землі, кидає на грядку і каже: “Кріп сію!” На тому місці ніби повинен вирости кріп. “Ластівки вилітають – погоду обіцяють!” – каже народна приповідка. Господарі, що вже думають про посіви ранніх ярин зернових культур, по ластівках угадують погоду: “стеляться” ластівки по землі – буде погода, можна вже сіяти овес; “бояться” ластівки землі – ще буде негода. При цьому має значення і кількість ластівок, бож, як відомо, “одна ластівка ще весни не робить”.

Українці дуже шанували цю прудку пташку, саме тому вірили, що руйнувати гніздо ластівки – великий гріх. “Хто в руки ластівку або її яйце візьме, у того обличчя вкриється ластовинням” – так матері лякають своїх дітей, щоб вони не турбували ластівок у їх гніздах.

18-го березня відзначали день святого Конона, або в народі Конона-городника. Святий вважався покровителем коней та конюхів: “Святий Конон був усім конюхам конюх. Коні у нього були такі, що самого святого Іллю в огняній колісниці по небесному мосту возив. Як гримить, то мої тато, було, кажуть: “Чуєш, то святий Ілля по небесному мосту калачі везе, а кіньми править святий Конон!”П’ючи за святого Конона в шинку, впиватися не годилось, бо “хто нап’ється п’яним, того коні поносять”. У цей день тварин слід напувати водою з річки або ставка, щоб не хворіли і були невтомними в роботі. Якщо на Конона жінці присниться якась робота по господарству – “На Кононовій днині город сниться господині”, а чоловікові кінь, то упродовж року у них буде в усьому достаток.

В день святого Конона селяни, бувало, чіпляють у стайні до бантини застрілену сороку – “Щоб домовик коней не мучив”. Віра в існування домовика була колись поширена по всій Україні. Домовик в уявленні народу – це добрий дух дому: “він дім зберігає”.

Дехто навмисне тримав у стайні навіть цапа – “щоб їздив на ньому” або закопував горщик каші, “аби домовик живився й хату глядів”. Із цією ж метою хазяйка дому кропить свяченою водою горище та стайню. Господиня звечора в цей день ставить у запічку або в якесь інше потаємне місце трохи їжі для домовика, щоб він був добрий і за домом уважно слідкував.

Конон займався садівництвом, тому його називають ще Городником. У цей день господині передивлялися городнє насіння.

Хто на Конона святкує, у того город квітує. Але хоч би навіть сніг лежав у цей день, то все одно добре піти на город і хоч трошки попоратися там, хоч одну грядку скопати, тоді город тобі щедро віддячить – все і зійде, і вродить. А ще на городі треба викопати три ямки і примовляти над ними: “Це тобі одна на сушу, друга – на мошки, третя – на черву”. Ямки закопати і землю зрівняти. Тоді влітку ні посуха, ні черви, ні комахи не завадять городу.

Святий Конон, вважали, завідує градом, тому цього дня літні жінки дотримувалися суворого посту, не працювали, щоб літом град не вибив посіви.

Наступною календарною датою, яка відігравала важливу роль у календарному циклі наших предків – це весняне рівнодення, яке в 2017-му році припадає на 20-теберезня. Цілком імовірно, що саме з цієї причини аж до ХV-го століття на Україні, березень уважався першим місяцем громадського року. Весняне рівнодення це ключова точка року.

Про Захід”