Наприкінці 2016 року у Торонто (Канада) під грифом Торонтського університету вийшло україномовне видання «Нарис історії карпаторусинської літератури» кандидата філологічних наук Валерія Падяка.
Це вже третє видання ужгородського дослідника, нині – викладача Пряшівського університету у Словаччині з даної тематики. Перше з’явилося українською мовою в Ужгороді (2010 р.) друге – карпаторусинською у Пряшеві (2012 р).
Монографічне дослідження у стислій формі дає читачу уявлення про літературне життя карпаторусинів впродовж багатьох віків та розвиток художнього мислення в різних історичних регіонах карпаторусинського світу – на Підкарпатській Русі, на Лемковині, на Пряшівській Русі, у сербській Воєводині та хорватському Сремі. Родзинкою видання стала маловідома історія карпаторусинської літератури у США. Цікаво, що впродовж першої половини ХХ століття русинам за океаном вдавалось утримувати півсотні газет та журналів, перший у карпаторусинській літературі роман (Емілія Кубека) з’явився також в Америці, а становленням критичного реалізму американська англомовна література завдячує саме карпаторусинському письменнику Томасу Белу (Т. Белейчаку).
У новому виданні автор підкреслює, що літературна традиція карпатських русинів з багатьох історичних обставин (як-от традиція схоластичного віршування, теорія двох стилів, русофільство, українофільство) у минулому виказувала ознаки багатомовності, і лише у часи народництва (з 1870-х років) значна частина творчої інтелігенції зробила вибір на користь літературної мови, створеної на основі народної говірки. Нині літературна мова русинів цілком вписується у поняття народної мови, хоча стандартів є декілька – для кожного регіону свій. В одних державах цей стандарт літературної мови кодифікований, а в Україні – ні.
