Колись дуже давно в долині річки Уж поселилась турецька царівна. Це була жорстока чародійка, і народ прозвав її Поганою Дівою.
Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем серед дрімучих лісів побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари зганяли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності мурів Погана Діва наказала вапно гасити молоком та білками яєць. Та згодом й цього їй показалося замало, і вона звеліла примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася. Та й на цьому Погана Діва не вгомонилася. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров.
Не стало народу легше навіть після закінчення будівництва замку. Вояки Поганої Діви нишпорили по селах, сама вона із замкової вежі стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце десятою дорогою обходити.
Жив в той час в селі Ореховіце неподалік від замку наймит Іванко. Якось він сказав своєму господарю, що визволить народ від Поганої Діви, щойно стане царем.
— Коли це залізо заквітне, тоді ти будеш царем, — відповів господар, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу).
І враз на його очах істик перетворився на зелений кущ з пишними трояндами. Відпустив господар Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував вельможам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститься, той царем і буде.
Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка.
— Не бути мужику царем, — сказали вельможі. І знов підкинули корону. І знову опустилася корона на Іванкову голову, і в третій раз опустилася на ту саму голову… нічого не вдієш — став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати величезну череду худоби. Погнали череду до замку Поганої Діви. Коли стало темно, Іванко наказав прив’язати до кожної тварини дзвіночок, а до кожного рогу прив’язити свічку та запалити її.
Коли все стадо з ревом посунуло на фортецю, Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перестрашилась царівна, скочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку — і почалася гонитва. Проминули вершники Ужгород, вже попереду — річка Латориця.
Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачепилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі.
Як не просила царівна не губити її, пропонувала своє серце… та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком в долині.
Друга легенда
Дуже давно понад річкою Уж жила жорстока пані. Народ називав її Поган-дівча за те, що вона люто знущалася над людьми й обдирала селян до нитки. Ніхто у ті часи не був певен ні за своє життя, ні за життя своєї родини. От вирішила пані збудувати собі неприступний і пишний замок, щоб там сховатися від народної помсти.
Коли мурували Невицький замок на високій горі понад Ужем, Поган-дівча наказала своїм слугам вигнати на роботу геть усіх людей зі всіх сіл. Нікого жорстока пані не звільнила від тяжкої роботи, — ані старого, ані слабого, ані навіть вагітних жінок і малих дітей. Кожен мусив носити каміння, воду і вапно аж на вершок крутої гори. До розчину, аби був міцніший, лляли молоко, били яйця, — і все це відбирали у селян. Змушували матерів-годувальниць домішувати до розчину материнське молоко. За найменшу провину Поган-дівча карала людей з нелюдською лютістю, наказувала до смерті бити палицями.
Нарешті кривавим потом збудований замок був готовий. Поган-дівча відпустила селян додому, але перше наказала, щоб вони проповзли навколо замку на колінах, а тим, хто не послухав, гайдуки стинали голову. А ще Поган-дівча звеліла, щоб відтепер кожен, хто йтиме попри замок, знімав капелюха і вклонявся замкові.
Довгий час безкарно мордувала Поган-дівча закарпатців. Аж ось в Угорщині почав правити новий король Матяш. Це був розумний і справедливий правитель. Дізнавшись про тяжку біду закарпатців, яку вони терпіли від Поган-дівча, Матяш зібрав велике військо і обложив Невичанський замок.
Поган-дівча, бачачи, що замок не встоїть проти великої сили Матяша, взяла свого коня і вибралась потаємним ходом із замку. Опинившись за мурами, скочила на коня і кинулась навтіки. Але Матяш її побачив і пустився верхи навздогін. Поган-дівча не знала, що її кінь та кінь короля Матяша були дітьми однієї матері, тож як не поганяла вершниця свого коня, він раз у раз зупинявся, щоб дочекатись брата. Нарешті король Матяш наздогнав її у Загонському лісі. Того року у лісі якраз був дуже великий урожай жолудів. Вони встеляли землю під дубами суцільним килимом. Кінь Поган-дівча посковзнувся на гладеньких жолудях, аж тут і король Матяш наспів. Змахнув мечем над її головою, і впала жорстока пані мертвою. Але перед смертю встигла проклясти дубовий гай, і відтоді у ньому ніколи не родять жолуді.
Проте ще довго, навіть після смерті Поган-дівча, люди, ідучи повз замок до Ужгорода, боялися й глянути на прокляті замкові мури.
